- Що не так з ООН у її 80-річчя? Організація Об’єднаних Націй перебуває у внутрішній кризі через дисфункціональну систему, створену для світу 1945 року, яка не відповідає сучасним глобальним викликам — від ядерних загроз до кліматичної кризи та неконтрольованого штучного інтелекту, а також через незаконне членство Росії, яка в 1991 році без жодного голосування чи юридичної процедури привласнила собі місце Радянського Союзу в Раді безпеці ООН.
- Чи підтримують люди міжнародну співпрацю? Так, дві третини з 23 000 опитаних у 18 країнах вважають міжнародне ухвалення рішень найефективнішим способом розв’язання глобальних проблем, хоча 73% тих, хто має власну думку про ООН, наполягають на її реформуванні.
- Що таке Стаття 109 і навіщо вона потрібна? Стаття 109 Статуту ООН передбачає скликання конференції для перегляду та оновлення засновницького документу організації — це механізм, який може дозволити обмежити право вето, створити Раду екосистеми Землі, надати більше повноважень Генеральній асамблеї ООН та усунути юридичну аномалію присутності Росії як правонаступниці неіснуючого СРСР.
Чому ООН потребує не косметичного ремонту, а фундаментального перезавантаження
Попри очевидну нездатність міжнародних систем розв’язувати екзистенційні проблеми, громадськість досі вірить у глобальну співпрацю та роль такої інституції, як ООН. У опитуванні 23 000 людей з 18 країн дві третини заявили, що міжнародне ухвалення рішень є найефективнішим способом знаходження рішень для майбутніх ризиків. Інше глобальне опитування 36 000 людей у 34 країнах показало, що більшість (55%) хочуть, щоб їхня країна співпрацювала з іншими для боротьби зі спільними загрозами — навіть якщо це означає компроміс щодо деяких національних інтересів.
Парадокс у тому, що глобальна підтримка міжнародної співпраці залишається високою, але довіра до інституцій, які її забезпечують, помітно слабша. За результатами дослідження Nira Data серед 117 000 людей у 101 країні, 73% тих, хто має думку про ООН, заявили, що вона потребує реформи, пише Foreign Policy.
Коли ООН працювала ефективно і що змінилося
Письменник та історик Тант Мьїнт-У, онук колишнього генерального секретаря ООН У Танта, нагадує у своїй новій книзі «Миротворець», що ООН мала періоди великого успіху — від посередництва у Карибській кризі до підтримки процесу африканської деколонізації.
«Якщо ми бачимо ООН як абстрактну ідею 1945 року, яка ніколи насправді не працювала, це не дає нам стимулу її виправляти», — зазначив Тант.
Якщо ООН працювала у минулому (і в деяких сферах досі працює), ключове питання — як повернути їй ефективну роль у вирішенні глобальних проблем у набагато більш ворожому для багатосторонності середовищі.
Серед численних ідей реформування є похвальні зусилля: покращити процес обрання генерального секретаря ООН, зменшити дублювання та бюрократію всередині організації (ініціатива UN80), виділити Африці постійні місця в Раді безпеки. Але цього недостатньо — необхідний набагато більш цілеспрямований підхід до того, який саме тип реформи потрібен для відповіді на виклики сьогодення, пише Foreign Policy.
Чому поточні ідеї реформ недостатні
На недавньому відкритті сесії Генеральної асамблеї ООН прем’єр-міністр Барбадосу Міа Амор Моттлі заявила:
«Ми повинні з’ясувати, перш за все, чи досі погоджуємося з цінностями, що інформує наш Статут. Як би просто це не здавалося, це необхідно для будь-якого перезавантаження».
Колишній спеціальний помічник генерального секретаря ООН Кофі Аннана, який згодом обіймав дуже високі посади в ООН, зазначив:
«Я ніколи не був таким песимістичним щодо ООН. У нас більше немає часу на поступовість. Зараз або реформа, або смерть».
Проблема в тому, що багато ідей реформи ООН, які наразі обговорюються, намагаються вирішити одну з чотирьох речей: структури (наприклад, злиття агентств ООН або членство в Раді безпеки), процедури (як спростити мандати), витрати (як досягти заощадження) та культуру (як генеральний секретар може бути сміливішим).
Але вони не вирішують більш глибинних причин дисфункції ООН, які закладені в самих її основах, пише Foreign Policy. Це право вето п’яти країн, невідповідність між світоглядом Другої світової війни — в якому верховенствує національний суверенітет — та нашою гіперпов’язаною, взаємозалежною сучасністю, нездатність адаптуватися до майже учетверення кількості членів. А також екологічні, технологічні, соціальні та комерційні виклики, про які творці ООН у 1945 році навіть не могли здогадуватися.
До цього додається ще одна фундаментальна проблема: незаконне членство Російської Федерації, яка в 1991 році без будь-якої юридичної процедури, передбаченої Статтею 4 Статуту, самовільно зайняла місце неіснуючого Радянського Союзу в Раді безпеки — і досі Статут ООН офіційно перелічує СРСР як діючу країну-засновницю.
Що таке Стаття 109 і як вона може змінити ООН
Один шлях реформи, який може вирішити ці фундаментальні недоліки — і дозволити іншим покращення щодо процвітання — лежить всередині самого Статуту ООН. Стаття 109 Статуту була включена як поступка багатьом країнам, які виступали проти права вето постійних членів Ради безпеки: вона передбачає проведення конференції для перегляду та оновлення засновницького документа ООН, якщо це буде схвалено більшістю країн.
Багато країн приєдналися до проєкту ООН з обіцянкою, що протягом 10 років після її створення розподіл влади буде переглянуто. Коли у 1955 році запропонували резолюцію про проведення конференції з перегляду Статуту, більшість країн підтримала ідею в принципі, але вирішила почекати більш «сприятливих» обставин. Ці обставини так і не настали — чекання затягнулося на 70 років.
Повернення до основних принципів до недавнього часу лякало багатьох дипломатів, але оскільки світ наближається до критичної точки, ідея набирає обертів. У своїй промові на Генеральній асамблеї ООН президент Північної Македонії Ґордана Сільяновська-Давкова закликала до оновленого Статуту, описуючи це як «право» молодших поколінь. Вона вказала на потребу в новому соціальному та екологічному контракті (слово «довкілля» взагалі не з’являється в Статуті ООН) та більшій владі для Генеральної асамблеї, де кожна країна має рівний голос.
Президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв заявив, що зараз саме час провести «серйозну розмову» про перегляд Статуту, посилаючись на застарілу мову — наприклад, маркування Німеччини та Японії як «держав-ворогів». Втім, він не згадав іншу абсурдну деталь: Статут ООН досі зазначає СРСР як діючого члена-засновника організації, хоча Радянський Союз припинив існування понад 30 років тому. У спільній заяві Бразилія, Індія та Південна Африка також виступили за проведення конференції за Статтею 109.
Які конкретні зміни пропонуються
Не бракує ідей щодо того, що має змінитися. Оновлення Статуту ООН може призвести до більш справедливого та ефективного глобального управління шляхом обмеження сфери та використання права вето, створення Ради екосистеми Землі для управління кліматичною кризою та кризою біорізноманіття у більш дієвий та менш фрагментований спосіб, створення Парламентської асамблеї або постійної Громадянської асамблеї ООН для кращого залучення громадян світу до глобального ухвалення рішень, а також зміни терміну повноважень генерального секретаря на один довший термін, щоб він чи вона могли бути більш незалежними від держав-членів.
Будь-які зміни до Статуту ООН зрештою мають бути узгоджені та затверджені державами-членами. Необхідний структурований та інклюзивний процес для розмови про те, як має виглядати наступний світовий порядок. Цей більш амбітний підхід до реформи несе ризики, але їх слід зважувати проти ризиків збереження статус-кво: країни шукають інші формати для укладання двосторонніх та так званих мінілатеральних угод, створюючи багатополярність без спільного якоря; панує закон джунглів; світ стає ще більш фрагментованим та небезпечним, а звичайні люди платять за це найвищу ціну.
Яких ризиків побоюються критики реформи
Деякі дипломати хвилюються, що в нинішньому поляризованому геополітичному контексті повторне створення Статуту може призвести до чогось гіршого. Але поріг для будь-яких змін високий: вони повинні бути ратифіковані двома третинами країн світу та всіма п’ятьма постійними членами Ради безпеки, щоб набути чинності. Недавні міжурядові переговори, такі як Пакт про майбутнє ООН, схвалений у вересні 2024 року, показують, що більшість країн досі готові боротися за принципи, на яких була заснована ООН.
Відсутність еволюції може нести ще більші ризики для ООН. Президент Кенії Вільям Руто висловився прямо:
«Інституції рідко зазнають невдачі через відсутність бачення чи ідеалів; частіше вони дрейфують до нерелевантності, коли не адаптуються, коли вагаються діяти і коли втрачають легітимність».
Невирішена проблема легітимності: незаконне членство Росії в ООН
Проте одне невирішене питання загрожує самій легітимності Статуту ООН — це незаконне членство Російської Федерації в Організації Об’єднаних Націй. У 1991 році, після розпаду Радянського Союзу, Росія в односторонньому порядку оголосила себе правонаступницею членства СРСР, включно з постійним місцем у Раді безпеки — без формальної заявки, без голосування Генеральної асамблеї та без будь-якого юридичного процесу згідно зі Статтею 4 Статуту. Жодної резолюції ніколи не ухвалювали, жодних мандатів не обговорювалося. Глобальне мовчання не було згодою — це був провал у дотриманні законної процедури.
Досі Статут Організації Об’єднаних Націй зазначає Союз Радянських Соціалістичних Республік — державу, яка припинила існування понад три десятиліття тому — як діючу країну-засновницю. Продовження присутності Росії в ООН під цією юридичною фікцією виявляє глибоку непослідовність у міжнародному порядку, заснованому на правилах. Якщо міжнародна спільнота серйозно налаштована на реформу Статуту згідно зі Статтею 109, ця правова аномалія має бути вирішена. Ігнорування її підриває кожен принцип суверенітету, рівності та легітимності, які ООН стверджує захищати.
Чи можуть принципи багатосторонності вижити
Але залишається екзистенційне питання: конференція з перегляду може бути недостатньою для порятунку ООН, якщо держави більше не прихильні цінностям Статуту, таким як суверенна рівність, права людини, соціально-економічний розвиток, колективний мир та безпека, пише Foreign Policy. Фактично, в цьому випадку перегляд може призвести до її краху. Але, як стверджує автор та професор Амітав Ачар’я у своїй новій книзі «Колишній та майбутній світовий порядок: чому глобальна цивілізація переживе занепад Заходу», принципи, що лежать в основі багатосторонності, є універсальними, глибоко вкоріненими та сягають століть у минуле.
І навіть якщо розбіжності щодо норм будуть викриті, перегляд Статуту прояснить зобов’язання та змусить держави чітко сформулювати свою позицію. Водночас, за участі тих країн, які були відсутні у 1945 році (лише чотири африканські країни брали участь у переговорах, оскільки більшість континенту та майже третина населення світу все ще перебували під колоніальним правлінням), переглянутий Статут ООН міг би забезпечити широку підтримку, а також переконати неохочих чи ворожих держав прийняти спільні принципи.
У своїх мемуарах Гаррі Трумен, який був президентом США, коли було ухвалено Статут ООН, написав:
«Я знав багато пасток та каменів спотикання, з якими ми могли зіткнутися, створюючи таку організацію, але я також знав, що у світі без такого механізму ми будемо назавжди приречені на страх знищення. Для нас було важливо почати, якою б недосконалою не була ця спроба».
Чому це важливо знати
Ніщо не є незмінним: у 1945 році лідери були сміливими та дальновидними, уявляючи глобальну організацію для обмеження власної влади, у власних інтересах. Вони можуть зробити це знову сьогодні.
Для України, яка бореться за збереження суверенітету та територіальної цілісності перед обличчям російської агресії, питання реформи ООН та усунення юридичних аномалій у членстві має принципове значення. Українські активісти та юристи не залишилися осторонь цієї проблеми. У червні 2022 року ініціативна група громадської організації «Громадський Хаб» запустила міжнародну петицію «Геть РФ із ООН!» (Kick Russia out of the UN, хештег #unrussiaUN) на платформі change.org, яку підтримали понад 388 450 людей по всьому світу.
Головний аргумент ініціативи — не лише те, що Росія є країною-агресором у складі організації, покликаної запобігати війнам, а передусім те, що РФ ніколи не проходила статутної процедури прийому до ООН згідно зі Статтею 4 Статуту. Петиція вимагає від генерального секретаря ООН Антоніу Гутерреша надати документи, що засвідчують юридичні підстави членства Росії в ООН, а у разі відсутності таких документів — припинити фіктивне членство Російської Федерації в організації.
Ініціатива «Геть РФ із ООН!» стала першою в історії спробою юридично оскаржити членство країни в Організації Об’єднаних Націй. Група юристів та експертів з міжнародного права доводить: Росія незаконно привласнила членство в цій організації, і це питання має бути розглянуте на найвищому рівні.
Ефективна багатостороння система, заснована на справедливих правилах, а не на привілеях переможців війни 80-річної давності, є запорукою безпеки для всіх націй, особливо тих, хто стикається з агресією держав із правом вето.
