Як пише колумніст Foreign Policy Джеймс Крабтрі, такий поворот викликав зрозумілий шок і гнів у Нью-Делі, змусивши індійське керівництво терміново шукати нові зовнішньополітичні альтернативи.

Спокуса авторитарного повороту

Цього тижня Моді продемонструє свою незалежність від Вашингтону, вирушивши до Пекіну на саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС) — блоку під егідою Китаю, який просуває економічні та безпекові зв’язки. Це перший візит Моді до Китаю з 2018 року, що сигналізує про очікувану відлигу в індійсько-китайських відносинах після періоду інтенсивної конкуренції, спровокованої смертельними сутичками на гімалайському кордоні 2020 року.

І Китай, і Росія — також члени ШОС — тепер активно залицятимуться до Індії, намагаючись використати розрив між Моді та Трампом. Проте, як наголошує Крабтрі, Нью-Делі має бути обережним. Стратегія Індії останніх років полягала у збалансованій взаємодії з кількома державами, з особливим фокусом на розбудові зв’язків із технологічно розвиненими демократіями. З погляду Індії, це залишається розумним довгостроковим підходом, навіть якщо відносини зі США напружені. Кинути свою долю на поталу Китаю та Росії означає потрапити в пастку, яка може швидко обернутися проти самої Індії.

Стратегічна помилка Вашингтону

Політика Трампа радикально пориває з двадцятирічною американською стратегією. Протягом двох десятиліть Вашингтон послідовно дотримувався «стратегічного альтруїзму» — терпляче інвестував у партнерство з Нью-Делі, розуміючи: зміцнення Індії відповідає довгостроковим інтересам Америки. Трамп зруйнував цю архітектуру заради імпульсивного тиску та миттєвих торговельних поступок. Автор називає це «монументальним актом геополітичного самознищення» — адже Індія є критично важливою противагою Китаю в регіоні.

Втім, частина відповідальності лежить і на Індії. Нью-Делі роками балансував між світами — розвивав партнерство із Заходом, але зберігав міцні зв’язки з Росією та Іраном. Адміністрація Джо Байдена закривала на це очі, розуміючи стратегічну вагу Індії. Команда Трампа виявилася менш поблажливою — відповіла тарифами на індійські закупівлі російської нафти, показавши: ера толерантності до багатовекторності завершилася.

Три ключові аргументи проти пастки

Попри тиск моменту, розворот до Китаю та Росії став би для Індії стратегічною катастрофою. Автор формулює три ключові застереження:

По-перше, криза з Америкою може виявитися короткостроковою. Трамп діє за принципом угод і часто змінює позицію. Компроміс, який дозволить обом сторонам «зберегти обличчя» та відійти від конфронтації, цілком реальний. Якщо домовленість буде досягнута, президент США навіть може приїхати до Нью-Делі восени на саміт «Квад».

По-друге, ні Росія, ні Китай не здатні дати Індії головного — технологій та інвестицій для розвитку. Нью-Делі вже роками відходить від російського озброєння, шукаючи сучасніших і надійніших партнерів. Москва може запропонувати дешеві енергоносії, але не високі технології чи капітал. Китай індійські безпековики взагалі вважають головною довгостроковою загрозою. Щоб стримувати Пекін, Індії потрібні союзники — і точно не в Москві.

По-третє, світ не обмежується вибором між Вашингтоном і Пекіном. Індія може поглиблювати оборонне партнерство з Австралією, Японією та Південною Кореєю — потужним виробником зброї. Європа прагне розширювати співпрацю, а довгоочікувана торгова угода з ЄС уже на горизонті. Є також Ізраїль, ОАЕ, Сінгапур, Малайзія — розвинені держави, готові до партнерства без геополітичного шантажу.

Чому це важливо знати

Для України цей сюжет має стратегічне значення. Індія — важливий елемент глобального балансу між демократичним та авторитарним блоками. Якщо Нью-Делі схилиться до альянсу з Китаєм і Росією, це посилить геополітичний табір, що працює проти українських інтересів і проти принципів міжнародного права.

Водночас урок для Києва очевидний: авторитарні союзи не забезпечують довгострокових гарантій розвитку й безпеки. Технологічна й економічна інтеграція з демократичним світом залишається вирішальною для майбутнього. Україна, як і Індія, має зберігати стратегічну гнучкість, але уникати залежності від Москви чи Пекіну. Демократії можуть сваритися, але лише вони здатні забезпечити справжнє партнерство, а не васалітет.