Три кити стратегічної автономії

І Китай, і Індія позиціонують себе як «цивілізаційні держави», прагнуть бути «голосом Глобального Півдня» та виступають за багатополярний світовий порядок. Обидві країни розглядають зовнішню політику насамперед як інструмент економічного розвитку, стабілізації відносин із сусідами й водночас уникають прямої антизахідної риторики — вони хочуть бути реформаторами, а не ревізіоністами міжнародної системи.

Моді бере участь у саміті Шанхайської організації співробітництва (ШОС), який відбувається в Китаї. До цієї організації, крім Китаю та Індії, входять Росія, Іран та Пакистан. Для Нью-Делі ШОС завжди була другорядним форматом, але погіршення відносин із Вашингтоном підштовхує Індію до активнішої участі.

Ключовим сигналом може стати відновлення формату РІК (Росія—Індія—Китай). Якщо цей трикутник знову запрацює, він здатен стати альтернативним центром впливу в глобальних питаннях, зокрема щодо територіальної цілісності, суверенітету та критики західних санкцій.

Економічний прагматизм замість ідеології

Китай, Індія та Росія дедалі частіше розраховуються у власних валютах, намагаючись створити альтернативи західним фінансовим системам. Їхні економіки взаємодоповнюють одна одну: Китай має виробничі потужності, Індія — розвинутий сектор послуг, Росія — природні ресурси. Разом вони можуть суттєво змінити глобальні торговельні потоки.

Попри риторику про «диверсифікацію ланцюгів постачання», індійська промисловість критично залежить від китайських компонентів і сировини. Внесок Індії у світове виробництво становить менше від 10% від китайського, а частка промисловості у ВВП країни не зростає, незважаючи на зусилля уряду Моді представити Індію як привабливішу інвестиційну альтернативу.

Старі рани й нові виклики

Попри сигнали про зближення, між Китаєм та Індією залишаються глибокі суперечності. Прикордонна суперечка, що тягнеться десятиліттями, досі не має остаточного розв’язання. Щоправда, під час останніх переговорів сторони погодилися шукати «справедливе, розумне та взаємоприйнятне врегулювання», взявши за основу домовленості 2005 року.

Напруження посилюють й інші конфліктні питання. Серед них — майбутнє Тибету та проблема наступництва Далай-лами, де позиції Пекіну та Нью-Делі кардинально розходяться. Гостроту додають водні суперечки: Китай планує збудувати найпотужнішу у світі гідроелектростанцію на річці, що протікає територією обох країн. Не сприяє порозумінню й «всепогодне» партнерство Пекіну з Ісламабадом — особливо болісне для Індії на тлі її перманентного конфлікту з Пакистаном.

Китай методично розширює свій вплив у Південній Азії, створюючи нові регіональні формати без участі Індії. У червні відбулася тристороння зустріч міністрів Бангладеш, Китаю та Пакистану, а нещодавно в Кабулі зібралися глави МЗС Афганістану, Китаю та Пакистану. Використовуючи потужні фінансові ресурси та дипломатичний вплив, Пекін зміцнює позиції в регіоні, де внутрішньорегіональна торгівля залишається однією з найслабших у світі — і це дає йому простір для маневру.

Втім, з’являються й ознаки потепління. Візит міністра закордонних справ КНР Ван Ї до Індії минулого тижня, відновлення прямих авіарейсів між країнами та послаблення візових обмежень — усе це перші конкретні кроки до нормалізації відносин після років відчуження.

Вашингтон штовхає супротивників в обійми

Відносини обох азійських гігантів зі Сполученими Штатами стрімко погіршуються. Хоча адміністрація Трампа дещо пом’якшила тон щодо Китаю — відклала запровадження тарифів і послабила експортні обмеження на напівпровідники — Пекін усе одно не довіряє Вашингтону, вважаючи його непередбачуваним партнером.

Індійсько-американське партнерство постраждало ще більше. Довіра між країнами тріщить по швах через цілу низку проблем: західну критику індійської демократії напередодні парламентських виборів, занепокоєння правами людини через гіндутву — націоналістичну ідеологію правлячої Bharatiya Janata Party, звинувачення Делі в організації вбивств на території Канади та США у 2023 році, а також тиск через масштабні закупівлі російської нафти після повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Останньою краплею стали дії Трампа: він назвав індійську економіку «мертвою», пригрозив 50-відсотковими митами й одночасно почав зближення з Пакистаном — одразу після чергового загострення між Ісламабадом і Нью-Делі. Для Індії, де антиколоніальні настрої досі сильні, це стало «останнім цвяхом у труну» відносин із Вашингтоном.

Міцний фундамент двосторонніх зв’язків — 5-мільйонна індійська діаспора в США, понад 300 тисяч студентів, розгалужена технологічна та оборонна співпраця — уже не рятує ситуацію. Віра в особливе, привілейоване партнерство між найбільшими демократіями світу остаточно розвіялася.

Чому це важливо знати

Для України зміцнення трикутника Китай–Індія–Росія створює серйозні виклики. Такий альтернативний блок здатен переформатувати світову політику: послабити голос Заходу в ООН та інших міжнародних організаціях, дати Москві політичне й економічне прикриття від санкцій, а Києву — суттєво звузити дипломатичний простір для маневру.

Зближення двох азійських гігантів остаточно хоронить західну стратегію використання Індії як «противаги Китаю». Багатополярність із теоретичної концепції перетворюється на реальність, де старі союзи та партнерства більше не працюють за звичними правилами.

Для української дипломатії це чіткий сигнал: потрібно терміново розбудовувати власні канали комунікації з Делі та Пекіном. Інакше Київ ризикує опинитися в ізоляції саме в тих форматах, де вплив Заходу слабшає, а нові центри сили набирають ваги.

Автори Foreign Policy нагадують: Китай та Індія разом — це майже 40% населення планети, друга і незабаром третя економіки світу. У 1962 році їхню війну затьмарила Карибська криза, і світ майже не помітив місячного конфлікту в Гімалаях. Сьогодні ігнорувати те, що відбувається між Пекіном і Нью-Делі, означає проспати тектонічні зрушення, які визначатимуть глобальну політику наступних десятиліть.