Від дорогих бенкетів із пляшками маотай до простих локшинових біля партійних офісів — усе, що пов’язане з їжею, потрапило під підозру в рамках чергового етапу «самоочищення» Комуністичної партії Китаю. У деяких провінціях чиновникам заборонено харчуватися в компанії більше ніж трьох осіб. Їм також можуть влаштовувати щоденні тести на алкоголь, вимагати повертатися додому одразу після роботи або забороняти будь-які вечері з колегами з інших департаментів.

Бенкетна дипломатія під прицілом

Ці заходи стали частиною ширшої антикорупційної кампанії Сі Цзіньпіна, яка стартувала ще 2012 року під гаслом «революція, спрямована лезом на себе». Серед перших «жертв» — саме офіційні бенкети, що історично були центральним елементом політичної та ділової культури Китаю: місцем для укладання угод, побудови неформальних зв’язків та обміну послугами.

Смерть після банкету: каталізатор репресій

Новий сплеск контролю був спричинений інцидентом у провінції Хенань у березні 2025 року, коли після бенкету з великою кількістю алкоголю помер один партійний функціонер. Інші учасники намагалися приховати факт зловживання спиртним і навіть виплатили компенсацію родині загиблого коштом своїх підлеглих. Інцидент підтвердив для Пекіна, що «культура бенкетної дипломатії» глибоко вкорінена — і виправдав ще жорсткіший контроль.

У травні влада офіційно заборонила алкоголь на будь-яких державних заходах. Ця новина одразу викликала паніку на ринку: акції виробників алкоголю обвалилися. Наприклад, деякі ресторани в провінціях Ганьсу та Цінхай повідомили про падіння виручки до 70%. У Пекіні продажі окремих закладів упали на 20% у річному вимірі.

Парадокс китайської бюрократії

Авторка матеріалу, дослідниця китайської економіки Ліззі С. Лі, підкреслює, що така політика — не просто боротьба з корупцією, а симптом глибших суперечностей у політичній економіці Китаю.

«Пекін хоче одночасно бачити чисту, дисципліновану бюрократію — і зростаюче споживання, активний середній клас. Але ці імперативи часто суперечать один одному».

Чиновники бояться бути поміченими в «неправильному» обіді, і краще взагалі не ризикувати. Це відомий феномен «надмірної відповідальності» — краще переборщити з обережністю, ніж стати об’єктом розслідування. Такий механізм уже проявлявся під час «нульової COVID-політики», коли локальні уряди вводили наджорсткі обмеження без чітких вказівок із центру. Зараз подібне повторюється — але вже у сфері їжі, яка в китайській культурі має особливе значення.

Наслідки для економіки: удар по малому бізнесу

У 2024 році сектор харчування в Китаї генерував понад 775 мільярдів доларів і забезпечував робочі місця для понад 20 мільйонів людей. Саме невеликі ресторани, придорожні їдальні та кафе є рушієм споживчого попиту в країні.

Проте політика заборон і страх перед наслідками змушують чиновників не тільки утримуватися від святкувань, але й припиняти неформальні ділові обіди. Це гальмує інвестиційні переговори, призупиняє укладання угод, паралізує міжвідомчі комунікації. В одному місті навіть закрили всі їдальні для бюджетників — через що медики нічних змін були змушені харчуватися лише локшиною швидкого приготування.

«Те, що починалося як боротьба з елітною корупцією, перетворилося на грубий інструмент згори, який душить зростання», — йдеться в статті.

Коли партійна преса бунтує

Навіть офіційне видання People’s Daily Online опублікувало статтю з критикою «надмірного формалізму» — явища, коли дотримуються букви закону, ігноруючи його дух. У партійній риториці «формалізм» означає імітацію реформ заради вигляду.

Хоча партійні ЗМІ намагаються розмежувати «нормальну вечерю» та «недоречну» — межа лишається розмитою. Правила змінюються швидко, їхня інтерпретація залежить від політичного контексту. У системі, де немає простору для гнучкості, чиновники продовжують вибирати безпечну тактику: уникати всього, що може викликати підозру.

Чому це важливо знати

Для України, яка бореться не лише з воєнною агресією, а й із корупційними викликами, кейс Китаю — застереження. Навіть щиро намірене антикорупційне регулювання може завдати шкоди, якщо його реалізовувати репресивно, без гнучкості та механізмів зворотного зв’язку. Китай демонструє, як боротьба з корупцією без балансів і адаптацій може паралізувати локальну ініціативу, душити малий бізнес і знижувати споживчий попит.

Особливо актуально це в умовах війни: ефективне врядування має не тільки боротися з надмірностями, але й стимулювати довіру, підприємництво і стабільне економічне зростання. Порушення цього балансу може звести нанівець навіть найамбітніші реформи.