У статті для Foreign Policy історикиня Китаю Джулія Ловелл і дослідник США Ніколас Гайятт аналізують популярну серед ліберальних критиків аналогію між Дональдом Трампом і Мао Цзедуном.

З початку другого президентського терміну Дональда Трампа багато ліберальних оглядачів шукають історичні паралелі, щоб пояснити масштаби політичних змін. Одна з найпомітніших аналогій — порівняння Трампа з Мао Цзедуном.

«Якщо вам потрібна модель того, що відбувається в Америці, згадайте Культурну революцію»,

— написав економіст Пол Кругман у квітні 2025 року. Цю думку повторюють The New York Times, The Guardian і численні substack-коментатори.

В чому полягає аналогія?

Авторитарний культ лідера, вулична мобілізація проти культурних і державних еліт, демонтаж інституцій — усе це, на думку критиків, зближує Трампа з Мао. Обидва виступали як «аутсайдери» і будували рух на хвилі хаосу. Як і в Китаї в 1960-х, сучасні США стали ареною боротьби за культурне панування: університети, медіа та урядові структури стали мішенню нападів, як з боку адміністрації, так і з боку радикалізованої частини суспільства.

А в чому відмінність?

Ловелл і Гайятт наголошують: паралелі — поверхневі. Китай 1960-х був молодою однопартійною диктатурою, що переживала наслідки громадянських воєн і тоталітарних кампаній. США сьогодні — стара демократія з (хоч і ослабленими) інституціями верховенства права. Навіть після рішення Верховного суду про імунітет президента, американська судова система продовжує протидіяти зловживанням.

Культурна революція Мао була вкрай насильницькою: мільйони студентів-«червоногвардійців» тероризували суспільство — проводили самосуди, катували й убивали інтелектуалів і всіх, кого вважали «ворогами класу». Загальна кількість жертв, за різними оцінками, сягала 2 мільйонів. Траплялися навіть випадки канібалізму — як крайня форма помсти «класовим ворогам».

Сьогоднішні США, при всіх тривожних тенденціях, залишаються незрівнянно далеко від такого рівня масового терору

Зовнішньополітичний вектор

Ще одна суттєва різниця — зовнішня політика. Мао прагнув світової революції: він активно експортував маоїзм до Африки, Азії та Латинської Америки, мріяв про комуністичні перевороти навіть у кафе й університетах Заходу.

Трамп рухається в протилежному напрямку. Він демонтує Pax Americana («Американський світ») — американський світовий порядок, що існував від закінчення Другої світової війни. Відмовляється від міжнародних зобов’язань. Просуває гасло «Америка — передусім».

Якщо Мао хотів, щоб його ідеї підкорили світ, то Трамп хоче, щоб світ залишив Америку в спокої. Це фундаментальна різниця: ідеологічна експансія проти ізоляціонізму

Чому ця аналогія стала популярною?

Порівняння з Культурною революцією — це водночас сигнал тривоги і спосіб самозаспокоєння. З одного боку, воно б’є на сполох:

«Дивіться, як далеко ми відійшли від американських цінностей!»

З іншого, натякає, що Трампізм — це щось чуже, не американське, а отже, тимчасове.

Ця аналогія доповнює попередню хвилю порівнянь із європейським фашизмом. Але якщо фашизм — це політична загроза, то маоїзм — загроза цивілізаційна, що руйнує саму культуру.

Іноді цитують китайців, які пережили Культурну революцію й бачать тривожні паралелі в сучасній Америці. Це додає аналогії автентичності — мовляв, «вони знають, про що говорять». Але насправді, зазначають автори, цю паралель просувають переважно західні коментатори.

І тут спливає неприємна істина: страх «стати як Китай» має в Америці давню історію. Від антикитайських імміграційних законів 1880-х років до параної часів Холодної війни, від торговельних воєн 2010-х до сьогоднішніх геополітичних тривог — Китай завжди був зручним втіленням «чужого», що загрожує американському способу життя.

Насправді — це внутрішня історія

Автори статті доходять ключового висновку: шукати витоки трампізму в Китаї — це самообман. Усе необхідне для його політики вже давно існує в американському законодавстві та історії.

Візьмімо імміграційну політику. Трамп не винайшов нічого нового — він просто дістав із запасників старі закони: Акт про іноземних ворогів 1798 року (ухвалений ще за часів Джона Адамса) та Акт про імміграцію 1952 року (епохи маккартизму). Його звичка керувати через виконавчі укази – теж не новація, попередні президенти створили для цього всі прецеденти.

Навіть гасло «Америка — передусім» має свою темну історію. Це слоган американських ізоляціоністів 1930-х, серед яких були відверті симпатики нацизму.

Ось чому китайська аналогія, при всій її інтелектуальній спокусливості, небезпечна. Вона створює ілюзію, ніби загроза прийшла ззовні, ніби це якийсь «маоїстський вірус». Насправді найбільша небезпека — це коли країна використовує власну історію як зброю проти власних цінностей. Коли репресивні закони минулого стають інструментами сьогодення.

Чому це важливо знати

Для українців ця дискусія — не академічна вправа. США після 2022 року стали головним гарантом виживання України. Якщо Америка справді переживає свою «культурну революцію», це пряма загроза для обороноздатності України.

Ізоляціонізм Трампа перекладається на просту арифметику: менше зброї, менше грошей, менше політичної підтримки. Коли Америка відмовляється від глобальних зобов’язань, Україна опиняється за межами її пріоритетів.

Але є й інша, менш очевидна небезпека. Американські страхи «стати як Китай» створюють нову геополітичну рамку, де все ділиться на «своїх» і «китайців». У цій спрощеній картині світу Україна ризикує стати не суб’єктом, а об’єктом — розмінною монетою в ідеологічному протистоянні.

Українській дипломатії варто це враховувати. Потрібно розуміти американські культурні коди та внутрішні страхи. Інакше можна опинитися в ситуації, коли доля українців вирішуватиметься не на основі українських потреб чи цінностей, а через призму чужих історичних аналогій — чи то з маоїстським Китаєм, чи з ізоляціоністською Америкою 1930-х.