Проте, як пише Foreign Policy, Пекін не має наміру рятувати Іран — його економічні та стратегічні інтереси пов’язані насамперед із державами Перської затоки, а не з режимом у Тегерані.

Ескалація з непередбачуваними наслідками

Американські авіаудари по ядерних об’єктах Ірану, здійснені за наказом адміністрації Дональда Трампа, кардинально загострили ситуацію на Близькому Сході. У відповідь Іран атакував базу США в Катарі та пригрозив закриттям Ормузької протоки — одного з найкритичніших енергетичних коридорів світу. Парламент Ірану вже проголосував за блокування протоки, через яку проходить 20% світових поставок нафти.

На цьому тлі особливу увагу світових аналітиків прикуто до Китаю, який має величезні економічні інтереси як в Ірані, так і в державах Перської затоки. Чи стане Пекін на захист свого проблемного партнера?

Економічні інтереси Китаю: Затока важливіша за Іран

Як наголошує Джессі Маркс, директор Rihla Research & Advisory, Китай не стане рятівником Тегерану. Попри підписаний у 2021 році амбітний 25-річний договір про співпрацю з Іраном на суму $400 млрд, фактичних інвестицій так і не відбулося. Водночас Пекін активно нарощує зв’язки із Саудівською Аравією, ОАЕ та іншими країнами-членами Ради співробітництва арабських держав Перської затоки (GCC).

Контраст вражає: якщо договір з Іраном залишається декларацією намірів, то з державами Перської Затоки Китай має на десятки мільярдів доларів реальних контрактів. Лише з Саудівською Аравією у 2022 році було підписано угод на понад $50 млрд. Ці країни забезпечують КНР стабільний доступ до енергоресурсів і є ключовими партнерами ініціативи «Один пояс — один шлях».

Червона лінія: Ормузька протока

Закриття Ормузької протоки стане абсолютною червоною лінією для Пекіну. Через цей вузький морський коридор проходить майже 50% китайського імпорту нафти. Блокування протоки не лише підірве енергетичну безпеку КНР, але й зруйнує десятиліття дипломатичних зусиль щодо стабілізації регіону.

Саме тому державний секретар США Марко Рубіо закликав Китай використати свій вплив, щоб не допустити закриття протоки Іраном. І Пекін, вочевидь, уже тисне на Тегеран за закритими дверима, адже така ескалація завдасть шкоди всім, включно з самим Іраном, який втратить єдиного покупця своєї нафти.

Масштаби потенційних втрат

У регіоні Перської затоки проживають сотні тисяч китайських громадян — лише в ОАЕ їх близько 400 000. Це будівельники, інженери, підприємці, працівники нафтогазового сектору. У випадку широкомасштабної війни Китай буде змушений організувати одну з найскладніших евакуацій в історії, яка перевищить за масштабами операції в Лівії (2011) та Судані (2023).

Крім того, китайські компанії інвестували сотні мільярдів доларів у спільні проєкти з країнами Затоки — від чистої енергетики до високих технологій. Війна паралізує ці проєкти та завдасть непоправної шкоди економічній дипломатії Пекіну.

Обмежені важелі впливу

Попри роль посередника у відновленні дипломатичних відносин між Саудівською Аравією та Іраном у 2023 році, Китай має дуже обмежені важелі впливу на Тегеран. Між країнами немає оборонного пакту, військового альянсу чи навіть реальних економічних зобов’язань, здатних стримати поведінку Ірану.

«Для Пекіну стабільність — це стратегія. І зараз Іран нею не є»,

— резюмує аналіз Foreign Policy. Китай може закликати до стриманості, проводити тиху дипломатію, але він не ризикуватиме своїми відносинами з багатшими та стабільнішими партнерами в Затоці заради непередбачуваного Ірану.

Висновок: США залишаються «за кермом»

Незважаючи на свої глобальні амбіції, у близькосхідному конфлікті Китай залишається спостерігачем. Його стратегія — мінімізація ризиків, а не активне втручання. Пекін не має ні бажання, ні інструментів для глибокого залучення в регіональні війни. Як підкреслює Foreign Policy, «США залишаються за кермом» у визначенні долі регіону.

Чому це важливо для України

Україні варто уважно стежити за реакцією Китаю на близькосхідну кризу. Пекін демонструє чіткий прагматизм: він обирає стабільність і економічні вигоди, а не підтримку «антисистемних» гравців на кшталт Ірану чи Росії. Це свідчить про те, що Китай не готовий ставати на бік авторитарних союзників у разі масштабних військових конфліктів, якщо це суперечить його економічним інтересам.

Така позиція зменшує ймовірність активної підтримки РФ з боку КНР у війні проти України. Києву слід розвивати канали стратегічного діалогу з Пекіном — особливо щодо питань енергетики, експорту зерна та логістики — враховуючи прагнення КНР до глобальної стабільності та передбачуваності.