Іран хоче уникнути великої війни з Ізраїлем

Валі Наср — автор книги «Грандіозна стратегія Ірану: політична історія» (Iran’s Grand Strategy: A Political History) і радник кількох американських адміністрацій з питань Близького Сходу. В інтерв’ю він пояснює, чому Тегеран не зацікавлений у продовженні війни, але водночас не може дозволити собі виглядати слабким. Він також коментує, як змінюється регіональний баланс сил після ізраїльських атак.

Ізраїль домінує в повітрі: під прицілом — ядерні об’єкти та військове керівництво

За оцінкою Насра, Ізраїль фактично контролює повітряний простір Ірану:

«Вони можуть атакувати різноманітні міста, об’єкти цивільної інфраструктури, житлові райони та цілі для ліквідації».

Хоча Ізраїль уже завдав удару по важливому ядерному об’єкту в Натанзі, ступінь пошкоджень залишається неясною. Особливо це стосується глибоко захованих об’єктів:

«Для знищення об’єкту Фордо, який розташований на глибині 90-100 метрів під землею, потрібні бункерні бомби вагою 20-30 тисяч фунтів, які може нести лише літак B-2. Ізраїль таких не має».

Експерт наголошує, що Ізраїль веде війну на двох фронтах: проти ядерної програми та проти військово-політичного керівництва Ірану.

«Вони ліквідували сімох високопоставлених іранських генералів — фактично командувачів усіх ключових підрозділів Корпусу вартових ісламської революції (КВІР), головнокомандувача армії та навіть начальника розвідки КВІР».

Попри це, Іран зберігає здатність до ракетних контрударів, що свідчить про стійкість системи управління.

Нове покоління командирів: професіоналізм на тлі втрат

«КВІР, незалежно від того, що про нього думають політично, є професійною військовою організацією. Має чітку ієрархію командування. Ті, хто прийшов на зміну, очевидно, мають досвід керівництва», — зазначає Наср.

Водночас він визнає безпрецедентність ситуації:

«Жодна країна не може втратити командувачів військово-повітряними, військово-морськими силами, сухопутними військами та розвідкою одним махом без серйозних наслідків для ухвалення рішень і планування операцій».

Те, що КВІР продовжує координувати ракетні удари, кібератаки та операції безпілотників такими темпами, експерт називає «несподіваним».

Чому Тегеран утримує проксі-сили від участі у війні

На запитання про можливу активацію угруповань «Хезболла» і «Хамас», хуситів чи шиїтської міліції в Іраку, Наср дає чітку відповідь:

«Не думаю, що Іран має намір їх активувати, оскільки це лише розширить війну таким чином, що може втягнути Сполучені Штати. А це не те, чого шукає Іран».

Експерт наголошує на прагматизмі Тегерану:

«Хусити мають угоду про припинення вогню зі Сполученими Штатами. Це дуже зручно для Ірану. У них також є угода про припинення вогню з Саудівською Аравією. Іран не хоче порушувати ці домовленості».

Відмова від переговорів: криза довіри чи тактичний хід?

Скасування недільної зустрічі з посланцем Трампа Стівом Віткоффом Наср пояснює трьома можливими інтерпретаціями з боку Тегерану:

1. Сценарій зради: Трамп «обвів їх навколо пальця» і ніколи не мав наміру вести переговори, використовуючи дипломатію як прикриття для ізраїльської атаки.
2. Війна як інструмент дипломатії: Трамп дозволив Ізраїлю атакувати, вважаючи, що це «пом’якшить позицію Ірану за столом переговорів».
3. Безсилля Вашингтону: «Сполучені Штати безпорадні. Рішення ухвалюються в Єрусалимі, Ізраїль вирішив, що дипломатичний процес закінчився, і фактично нав’язав свою волю Сполученим Штатам».

«За будь-якої з цих трьох інтерпретацій не було підстав їхати до Оману на зустріч», — резюмує експерт.

Тегеран прагне виходу з кризи — але на своїх умовах

«Я вважаю, що Іран хоче знайти вихід і дуже уважно читає сигнали, які надсилає Трамп», — стверджує Наср. Він інтерпретує ветування Трампом плану ліквідації верховного лідера Ірану як спробу «грати доброго поліцейського» та створити політичне прикриття для повернення Ірану до переговорів.

Проте іранське керівництво не може дозволити собі капітуляцію:

«Іранці не можуть прийти до столу переговорів із «піджатим хвостом». Тепер, коли Ізраїль їх розбомбив, вони прийдуть до столу слабшими».

Тегерану необхідно продемонструвати:

• стійкість і боєздатність
• збереження ядерного потенціалу, достатнього для серйозних переговорів
• здатність завдати Ізраїлю відчутних втрат

«Дипломатія присутня, але ще не настав її час», — підсумовує експерт.

Мотиви Нетаньягу: упередження дипломатії чи стратегічний розрахунок?

Наср схиляється до думки, що ізраїльський прем’єр свідомо зірвав дипломатичний процес:

«Він ніколи не був зацікавлений у дипломатичному вирішенні ситуації з Іраном, оскільки дипломатичне рішення ніколи б не покінчило з іранською ядерною програмою».

Але справжня мета Ізраїлю глибша:

«Будь-яка деескалація або угода між Іраном і Сполученими Штатами могла б відкрити шлях для того, щоб Іран отримав більше економічного простору для дихання… Ізраїль не хоче сценарію, в якому Іран приймається як частина Близького Сходу Сполученими Штатами».

За словами експерта, Ізраїль прагне вирішити свою «неядерну іранську дилему»:

«Ця держава занадто велика, занадто могутня, занадто впливова, занадто здібна, і вона не повинна набути жодного ступеня сили, бо тоді стане ще більш некерованою».

Внутрішній фронт: політичні ставки для обох лідерів

Для Нетаньягу, який стикається з корупційними звинуваченнями та спробами розпуску парламенту, іранська карта — шанс на політичне виживання:

«Нетаньягу багато років використовував іранське пугало, щоб позиціонувати себе як ізраїльського Черчилля, як єдину людину, яка може захистити Ізраїль від Ірану».

В Ірані теж вирує внутрішня криза:

«Більшість іранців хочуть нормальної держави, як будь-яка інша країна у світі. Не обов’язково проамериканської чи проізраїльської, але вони не розуміють, чому повинні бути настільки ізольованими».

Від святкування до страху: як змінюються настрої іранців

Реакція іранського суспільства виявилася неоднозначною.

«Коли Ізраїль спочатку вбив п’ять чи шість командирів Революційної гвардії та атакував ядерні об’єкти Ірану, в Тегерані та інших містах були святкування», — розповідає Наср.

Але ситуація швидко змінилася:

«Наступного дня і далі, коли вони побачили атаки на житлові будинки та житлові райони з жертвами серед цивільного населення, настала інша атмосфера».

Заяви ізраїльського міністра оборони про застосування «правил Дахії» (тактики масованих бомбардувань, використаної в Бейруті) до Тегерану викликали страх, що «Ізраїль має на увазі «рішення Смуги Гази» для Ірану».

Сценарії розпаду: чому колапс режиму не означає демократію

Наср попереджає про ілюзорність сподівань на швидку демократизацію:

«Реальність така, що Ізраїль може підірвати згуртованість ісламської республіки як держави і, можливо, сподівається, що вона розвалиться. Але під нею немає демократичного руху, немає опозиційного руху і немає опозиційного керівництва, яке могло б узяти владу».

Експерт прогнозує, що наслідки колапсу будуть катастрофічними:

«Варіанти того, що станеться, якщо ісламська республіка впаде, більше схожі на Лівію, Ірак чи Сирію, ніж на перехід до іншого типу держави».

Новий регіональний порядок: Ізраїль як безальтернативний гегемон

«Так, Ізраїль стає єдиним гегемоном. Він поводиться як такий. Дуже впевнений у своїх військових можливостях. Відчуває себе нестримним і без міжнародного тиску щодо того, як використовує свою військову силу», — констатує Наср.

Для арабських монархій Перської затоки це створює складну дилему. З одного боку, вони побоюються наслідків іранського колапсу:

«Якщо Іран впаде в хаос, це матиме наслідки для безпеки Перської Затоки та для їхніх інвестицій у передові технології».

З іншого — перспектива ізраїльської гегемонії їх не влаштовує:

«Коли Саудівська Аравія говорила про нормалізацію з Ізраїлем, вона хотіла нормалізації рівних. Вона не хоче погодитися бути державою другого рівня на Близькому Сході, де Ізраїль буде домінуючою силою».

Глобальні наслідки: від Пекіну до Вашингтону

Для Китаю можливий розпад Ірану означає втрату важливого елемента антизахідної осі:

«Іран має цінність значною мірою тому, що є дуже великою частиною їхнього бачення євразійського континенту поза контролем США».

У самих Сполучених Штатах розгортається безпрецедентна дискусія:

«Вперше дуже гучний сектор американської політики, включно з людьми в Палаті представників і Сенаті, готовий порвати з традиційним поклонінням американської зовнішньої політики» підтримці Ізраїлю та глобальному лідерству.

Ерозія міжнародного права: вбивства лідерів як нова норма

Найтривожніший висновок Насра стосується руйнування базових норм міжнародної системи:

«Тепер нормально вбивати військових командирів країни, правильно? …Коли у вас військові командири, чи то в Росії, Україні, чи в Ірані, вбиті дуже відкрито в їхніх будинках, не в бункерах чи на роботі — у їхніх будинках разом із родинами».

Експерт попереджає:

«Якщо ви можете вбити його [верховного лідера Ірану], то можете вбити будь-якого лідера держави як частину кампанії. І це змінює баланс того, як ми обговорюємо війну».

Чому це важливо для України

Конфлікт між Ізраїлем та Іраном — це не просто черговий виток насильства на Близькому Сході. Це переломний момент у глобальній системі безпеки, який демонструє готовність держав діяти поза межами міжнародного права.

Для України, яка сама стикається з порушенням базових норм — від російського вторгнення до ракетних ударів по цивільній інфраструктурі — ці тенденції особливо тривожні. Якщо вбивство високопосадовців у їхніх домівках, масовані удари по містах і відмова від дипломатії стають «новою нормальністю», це створює прецеденти для подальшої ескалації конфліктів у всьому світі.

Послаблення міжнародних правил і механізмів стримування — це пряма загроза безпеці не лише Близького Сходу, а й Європи. У світі, де сила стає єдиним аргументом, малі та середні держави опиняються в особливо вразливому становищі.