Як пише WELT, нинішня військова та політична слабкість режиму створює для іранської опозиції історичну можливість, яку навряд чи вдасться повторити найближчим часом.

Від 2022 року іранці неодноразово виходили на масові протести, ризикуючи життям, щоб позбутися влади ісламістської диктатури. Усі ці спроби жорстоко придушувалися репресивним апаратом. Але в останні тижні — особливо після серії потужних ударів Ізраїлю по Тегерану — стали переламним моментом: знищено командні пункти «Аль-Кудс», знищено ключових силовиків та генералів Революційної гвардії, а сам аятола Алі Хаменеї втратив багатьох людей зі свого найближчого оточення.

Війна повернулася в Іран

Дотепер Тегеран розігрував свою гегемонію через підтримку проксі-груп по всьому регіону: «Хамас», «Хезболла», режим Асада, хусити в Ємені. Це дозволяло вести війну з Ізраїлем чужими руками, уникаючи безпосередніх ударів по території Ірану. Але тепер ситуація змінилася. Переломний момент настав після прямих іранських атак на Ізраїль у 2024 році. У квітні Тегеран запустив понад 300 дронів і ракет у відповідь на удар по іранському консульству в Дамаску. У жовтні — ще 200 балістичних ракет.

Ці атаки стали фатальною помилкою режиму. Вперше за десятиліття Іран відкрито вдарив по Ізраїлю зі своєї території, порушивши негласне правило: воювати чужими руками через «Хезболлу» чи «Хамас».

Відповідь Ізраїлю була нищівною. Удари досягли стратегічних об’єктів по всьому Ірану — від ядерних центрів і військових баз до критичної інфраструктури: газових родовищ та нафтосховищ. Війна, яку режим десятиліттями експортував сусідам, врешті-решт прийшла в його дім.

Тепер, коли вся країна відчула на собі реальні наслідки «позаштатної» політики аятол, в очах багатьох громадян стало ясно: авантюризм режиму поставив під удар усе населення. Ізраїльська авіація, як пише WELT, фактично здобула панування в повітрі над Іраном, маючи змогу завдавати ударів будь-де й будь-коли.

Зовнішньополітичний провал і внутрішній крах

Ставка режиму на «терористичну вісь» у регіоні остаточно провалилася. «Хамас» і «Хезболла», які були «перлинами» іранського плану оточення Ізраїлю, більше не мають впливу та боєздатності, яку мали раніше. Сирія вийшла з іранської орбіти після падіння Башара Асада. Єдині, хто ще тримаються — хусити в Ємені.

Мільярди євро, які режим десятиліттями вкладав у своїх терористичних клієнтів, розчинилися в ближньосхідному піску. «Хамас» розгромлений, «Хезболла» — тінь колишньої сили, Асад утік до Москви.

Для звичайних іранців, які живуть під санкціями з обваленою економікою, це особливо болюче. «Чому ці гроші не йшли на лікарні, школи, дороги?» — це питання звучить на вулицях Тегерану все гучніше. Режим витратив майбутнє власного народу на геополітичні авантюри, які тепер лежать у руїнах.

Після десятиліть терору, режим втрачає не лише зовнішню владу, а й внутрішній моноліт. Повідомлення про втечу високопоставлених функціонерів або їхні перемовини з Москвою щодо втечі — це ті самі «тріщини», які можуть передувати обвалу.

«Точка біфуркації» — настав момент дії

Історія неодноразово показувала, що автократичні режими спочатку розпадаються поступово, а потім — стрімко. Так було з Радянським Союзом, так було з режимами в арабському світі під час «Арабської весни», так може бути і зараз. Вирішальним чинником, на думку автора, є не Ізраїль і не Захід, а готовність самих іранців до остаточного спротиву.

І хоча західні уряди втомилися від інтервенцій і бояться повторення іракського сценарію, цей випадок — інший. Ізраїль не має планів вторгнення чи окупації Ірану. Його удари — лише каталізатор для внутрішнього вибуху.

Чому це важливо знати

Для України події в Ірані — ще одне нагадування про те, що авторитарні режими, які тривалий час спираються на силу й зовнішню агресію, не є вічними. Послаблення Ірану, одного з ключових союзників Росії, особливо з огляду на іранські дрони-камікадзе, може суттєво зменшити технічну підтримку Москви у війні проти України. Більше того, геополітичне послаблення осі «Тегеран-Москва-Пхеньян» створює можливість для нового балансу сил на Близькому Сході, що може мати стратегічне значення для безпеки Європи й України. Повалення іранського режиму стало б глобальним сигналом, що народи мають силу скинути диктатуру — навіть після десятиліть терору.