Замість створення системи, яка б спиралася на міжнародні інститути та спільні правила, Вашингтон обрав шлях «доброзичливої гегемонії» — одноосібного лідерства, що врешті-решт виявилося провальним.

Після Другої світової війни США активно підтримали створення ООН та Бреттон-Вудської системи — вони хотіли уникнути помилок міжвоєнного періоду. Але після перемоги у Холодній війні все змінилося.

Замість зміцнення міжнародних інституцій, США їх фактично ігнорували. Не було жодних реформ Ради безпеки ООН. Вашингтон відмовився ратифікувати ключові договори — Римський статут Міжнародного кримінального суду, Кіотський протокол. Деякі сенатори, зокрема Джессі Гелмс, навіть блокували фінансування ООН.

Натомість Вашингтон зробив ставку на ліберальну економіку — підтримав створення СОТ у 1995 році та активно просував глобалізацію. Американці вірили: демократія і капіталізм самі собою принесуть стабільність у світ.

Ця віра виявилася ілюзією. Криза 2008 року показала всю слабкість системи, побудованої без справжнього міжнародного управління. Тим часом конкуренти не дрімали. Китай посилював вплив у країнах Глобального Півдня, а путінська Росія все більш рішучіше кидала виклик американській гегемонії.

Всередині США політики не могли визначитися: співпрацювати з іншими країнами чи діяти самотужки. Адміністрації Клінтона та Обами намагалися підтримувати міжнародні інституції, але робили це хаотично, безсистемно.

У 1990-х США грали роль «світового поліцейського», але не мали довгострокового плану. Неоконсерватори 2000-х поставили на військову силу — розпочали війни в Іраку та Афганістані. Результат: підірвана довіра до Америки та нові можливості для конкурентів.

Байден спробував все виправити через старі альянси — G7, НАТО, азійські формати. Але це було радше латанням дір, ніж новою стратегією. Обіцяний «саміт демократій» так і не став справжнім альянсом.

Автор Макс Бергманн робить несподіваний висновок: головна загроза ліберальному порядку — не Китай чи Росія, а виснаження самих США. Американська звичка діяти поодинці спричинила внутрішній опір і втрату довіри союзників. Тепер навіть нова адміністрація після Трампа не зможе все повернути — бракує ресурсів, авторитету, можливостей.

Уніполярний момент втрачено назавжди.

Чому це важливо знати

Для України це означає просту річ: на США як на головного захисника розраховувати все важче. Вашингтон уже не той глобальний гарант стабільності, яким був після Холодної війни.

А це відкриває можливості для ворогів. Росія та Китай посилюють свої позиції, зокрема й у питанні війни проти України.

Висновок для Києва очевидний: треба диверсифікувати безпеку. Тіснішу співпрацю з Європою, власну оборонну міць, нових союзників — усе, що захистить національні інтереси без повної залежності від однієї наддержави.