Трамп проти ілюзій: чому новий підхід до Близького Сходу може виявитися ефективнішим

Коли Джо Байден у 2021 році заявив, що «Америка повертається», він обіцяв поставити американські цінності в центр зовнішньої політики. Новий президент публічно критикував єгипетського лідера Абделя Фаттаха ас-Сісі та обіцяв зробити саудівців «тими вигнанцями, якими вони є».

Але реальність швидко внесла корективи. Вже через кілька місяців Байден регулярно спілкувався з ас-Сісі, який допоміг у врегулюванні конфлікту між Ізраїлем та угрупованням «Хамас». А влітку 2022 року американський президент особисто відвідав Саудівську Аравію, де привітався кулаком із раніше «неприйнятним» кронпринцом Мохаммедом бін Салманом.

Дональд Трамп у своєму виступі в Ер-Ріяді відкрито визнав те, що його попередники приховували: риторика про цінності рідко відповідає практиці американської дипломатії.

Кінець американського месіанства

У Ер-Ріяді Трамп зробив те, чого не наважувалися його попередники: повністю відмовився від риторики про американську винятковість і моральне лідерство. Замість звичних фраз про «маяк демократії» — жорстка самокритика.

Президент публічно засудив «неоколоніальні проєкти» останніх трьох десятиліть, які, за його словами, виснажили ресурси США, але не створили жодної стабільної держави. Під прицілом критики опинилися як неоконсерватори з їхньою «Програмою свободи», так і ліберальні інтернаціоналісти, які намагалися силою будувати демократії в Іраку, Афганістані та Палестині.

Стівен Кук підкреслює ключову тезу Трампа: коли Вашингтон активно намагається «творити добро» на Близькому Сході — будувати палестинську державу чи поширювати демократію — він зазвичай зазнає поразки. Натомість оборонна стратегія — захист безпеки Ізраїлю, забезпечення безперебійних поставок енергії, запобігання посиленню ворожих коаліцій — приносила відносні успіхи.

Хоча навіть такий підхід мав свою ціну, передусім моральну.

Прагматизм замість місіонерства

Трамп не планує виводити США з Близького Сходу — навпаки, він хоче закріпити американську присутність, але кардинально змінити її характер. Замість спроб переробити регіон на свій зразок — управління наявними реаліями.

Нова стратегія будується на трьох принципах.

• По-перше, активна дипломатія для врегулювання конфліктів замість військових втручань.
• По-друге, забезпечення безпеки існуючих партнерів замість нав’язування їм демократичних перетворень.
• По-третє, перетворення США на магніт для іноземних інвестицій замість витрачання американських грошей на сумнівні проєкти за кордоном.

Особливо важливою Трамп вважає економічну складову: країни Перської затоки обіцяють вкласти мільярди доларів у американську економіку. Для президента, який побудував свою кар’єру на угодах, це набагато привабливіша перспектива, ніж фінансування палестинської державності чи демократизації Сирії.

Між скандалами і стратегією

Стівен Кук чесно визнає: Трамп залишається Трампом з усіма його вадами. Спроби отримати розкішний катарський Boeing 747, підозрілі криптовалютні проєкти його синів у Дубаї, дивне захоплення «високим і вродливим» еміром Катару та «чудовим» президентом ОАЕ — все це виглядає принаймні непристойно.

Абсурдною здається і заява Трампа, що він «захистив» назву Перської затоки від перейменування на «затоку Ірану» — хоча ніхто такого перейменування і не планував. Скасування санкцій проти Сирії без будь-яких умов також важко назвати продуманою політикою.

Але, за словами Кука, головне — не ці дрібні скандали, а принципово новий підхід до регіону. Трамп відкрито відмовляється від ілюзій, які десятиліттями живили американську політику. У його виступі не було ані слова про виведення військ, ані про «офшорне балансування» — популярні ідеї серед прихильників стримування.

Натомість він пропонує «адаптоване домінування»: США залишаються домінантною силою, але діють виходячи з реальності, а не з ідеологічних схем. Це розрив із 30-річним двопартійним консенсусом щодо Близького Сходу.

Що це означає для світу і для України

Промова Трампа в Ер-Ріяді — не просто чергова зміна риторики, а сигнал про фундаментальний поворот у зовнішній політиці США. Америка відмовляється від ролі глобального місіонера і повертається до жорсткого прагматизму: захищати власні інтереси, підтримувати союзників, але не намагатися переробляти світ на свій зразок.

Цей підхід може виявитися ефективнішим за попередні — адже він базується на реальному співвідношенні сил, а не на ідеологічних фантазіях. Але він також означає кінець епохи, коли Вашингтон готовий був нести величезні витрати заради абстрактних принципів.

Для України такі зміни критично важливі. Якщо Трамп застосує близькосхідну логіку глобально, це може означати:

Менше ідеологічного протистояння з авторитарними режимами — і більше угод на основі взаємних інтересів. Росія та Іран можуть отримати шанси на «реабілітацію», якщо запропонують щось цінне натомість.

Прагматичніший підхід до санкцій — не як інструмент покарання, а як засіб примусу до переговорів. Це може як послабити тиск на агресорів, так і прискорити дипломатичні врегулювання.

Переосмислення союзництв — партнерство більше залежатиме від конкретної користі, ніж від спільних цінностей.

Питання в тому, чи зможе Україна адаптуватися до цієї нової реальності і запропонувати Америці переконливі прагматичні аргументи для продовження підтримки.