Після гучного виступу на партійній конференції в Гамбурзі, де Мерц заявив, що «з чотириденним робочим тижнем та балансом між роботою і життям ми не збережемо добробут», у Бундестазі він постав у дещо іншому тоні — стриманому, зваженому, без притаманної йому раніше різкості. Саме такий образ нового канцлера, зазначають спостерігачі, тепер змушені враховувати опозиційні сили, зокрема «Зелені».

Пріоритет — оборона: Бундесвер і стримування Росії

Центральне місце у виступі Мерца зайняла оборонна політика. Він заявив, що Німеччина повинна бути спроможною до самозахисту, щоб «не довелося цього робити». Йдеться не про абстрактну загрозу, а про конкретні дії Кремля: «замовні вбивства у Берліні, кібератаки, знищення підводних кабелів у Балтійському морі, шпигунство і саботаж» — усе це, за словами Мерца, справа рук російського керівництва.

«Путін не задовольниться лише завоюванням України. Хто вірить, що на цьому він зупиниться — той помиляється», — наголосив Мерц у своїй промові. За його словами, Німеччина протистоятиме агресії через «політику сили» та готовність до оборони. Саме тому канцлер оголосив амбітний план: перетворити Бундесвер на найпотужнішу конвенційну армію в Європі. Ця заява, яку Мерц зробив майже між іншим, миттєво стала головною новиною інформаційних агентств.

Міграція: визнання очевидного і нове регулювання

«Німеччина — країна імміграції. Так було, так є і так залишиться», — чітко заявив Мерц у Бундестазі. Ця позиція різко контрастує з поглядами попередніх канцлерів від ХДС. Для порівняння, Гельмут Коль у 1989 році категорично стверджував: «Ми не є країною імміграції. І ми не можемо нею стати».

Визнання статусу імміграційної країни не було випадковим. Воно прозвучало саме тоді, коли міністр внутрішніх справ Александр Добриндт (ХСС) вже розпочав відчутне обмеження нелегальної міграції на кордонах — один із ключових передвиборчих обіцянок партійного блоку.

Мерц підкреслив, що Німеччина й надалі залишатиметься «дружньою країною», а нові громадяни є «невід’ємною та необхідною частиною нашої держави». Проте, за його словами, в країні «забагато неконтрольованої імміграції та мігрантів з низькою кваліфікацією, які потрапляють у систему соціального забезпечення». Чорно-червона коаліція наведе лад у міграційній сфері через «більше обмежень, більше відмов у в’їзді, більше контролю та більше повернень», — пообіцяв канцлер.

Представники партії «Зелених» не приховують критики таких заходів. Під час засідання Бундестагу співголова фракції Катаріна Дрьоге звинуватила уряд у «хаосі» та різко розкритикувала наміри Добриндта, назвавши їх «відмовою від співпраці в європейській міграційній політиці». Втім, навіть вона мусила визнати, що в перші дні на посаді канцлер демонструє зважений зовнішньополітичний підхід.

Відновлення європейських альянсів: Париж, Варшава, Київ

Перші кроки Мерца на міжнародній арені вказують на чітку стратегію відновлення ключових європейських альянсів. Уже в перший день свого канцлерства він відвідав Париж і Варшаву, фактично реанімувавши формат Веймарського трикутника, який, як вважали багато експертів, втратив свою актуальність.

«Наш великий сусід на сході відіграватиме таку ж важливу роль, як і наш великий сусід на заході», — заявив Мерц під час виступу в Бундестазі, підкреслюючи новий баланс у німецькій зовнішній політиці. Ця риторична рівність між Польщею та Францією була позитивно сприйнята у Варшаві, попри напруженість щодо посилення прикордонного контролю. Особливо чутливим це питання стало напередодні польських президентських виборів, де антинімецькі настрої традиційно підігрівають націонал-консервативні та праві сили.

Кульмінацією перших дипломатичних кроків Мерца став спільний візит до Києва, де він разом із прем’єр-міністром Польщі Дональдом Туском, президентом Франції Емманюелем Макроном та прем’єр-міністром Великої Британії Кіром Стармером зустрівся з президентом України Володимиром Зеленським. Метою цього безпрецедентного за складом візиту було обговорення 30-денної ініціативи щодо тимчасового припинення вогню.

Паралельно Мерц розпочав активний діалог із Вашингтоном. Як він сам повідомив, він уже двічі мав телефонні розмови з президентом США Дональдом Трампом. Під час цих бесід канцлер запросив американського лідера відвідати історичну батьківщину його предків — німецьку землю Пфальц, що є вправним дипломатичним кроком з урахуванням відомої уваги Трампа до свого німецького походження.

Опозиційна критика: згадка про «історичну поразку»

Попри впевнений старт у зовнішній політиці, опозиція не пропустила можливості нагадати канцлеру про його непростий шлях до влади. «Історичний провал», «канцлер другого сорту» — такими словами охарактеризувала Аліс Вайдель, лідерка парламентської фракції «Альтернативи для Німеччини», невдале голосування за кандидатуру Мерца 6 травня, коли він не зміг здобути необхідну підтримку в першому турі.

«Цю пляму ви вже не змиєте», — різко заявила Вайдель під час свого виступу у відповідь на урядову декларацію. Втім, на початку каденції ніколи не можна передбачити, які політичні невдачі матимуть довгострокові наслідки, а які будуть забуті на тлі успішного урядування.

Критику щодо невдалого першого голосування висловила й голова фракції «Зелених» Катаріна Дрьоге. На відміну від Вайдель, вона обрала більш конструктивний, але не менш гострий тон: «Тепер усе залежатиме від вас, — звернулася вона до Мерца після його промови. — Це не дрібниця, коли канцлер не отримує більшості. Це погано для нашої країни, це гірка новина».

Характерно, що сам Мерц у своїй урядовій декларації навіть не згадав про своє проблемне обрання, зосередившись натомість на конкретних планах і викликах, які стоять перед країною. Його завдання тепер — кризовий менеджмент та «відповідальність за Німеччину», як свідчить девіз нової коаліції.

Заклик до єдності та відповідальності

Завершуючи свою першу урядову декларацію, Мерц окреслив філософію нового кабінету, яка контрастує з підходом попереднього уряду.

«Ми не прагнемо жодного ідеологічного великого проєкту для зміни нашого суспільства, — підкреслив канцлер, наголошуючи на практичному підході до управління. — Ми хочемо створити рамкові умови для спільного життя людей у Німеччині».

Канцлер продемонстрував рідкісну для політиків відвертість, визнавши обмеженість власних знань. «Федеральний уряд не має швидких відповідей на всі питання. Я особисто також їх не маю», — зауважив Мерц.

Замість готових рішень він запропонував діалог: «Моя пропозиція до всіх вас: давайте разом шукати відповіді, працювати над рішеннями, іноді й сперечатися — але завжди з єдиною метою: зробити нашу країну кращою».

За словами Мерца, головне завдання уряду — забезпечити збереження свободи. При цьому він нагадав просту істину, яка часто забувається в період зневіри в державі: «Держава — це всі ми!»

Свою промову канцлер завершив на оптимістичній ноті, висловлюючи впевненість у майбутньому Німеччини: «Ми можемо подолати всі виклики, якими б великими вони не були, власними силами. У Німеччині немає жодної проблеми, яка б — принаймні з часом — не мала розв’язання. Наша країна має всі сили та здібності, щоб знову рухатись уперед».

Чому це важливо знати

Перша урядова декларація Фрідріха Мерца сигналізує про фундаментальні зміни в політичному підході Німеччини. В умовах, коли «наша свобода зазнає таких атак, які рідко були раніше», зауважив він. За словами самого канцлера, Берлін обирає курс на комбінацію жорсткої оборонної політики щодо Росії, системного впорядкування міграції та виваженого, але амбітного європейського лідерства.

Особливо знаковим є публічне визнання Німеччини імміграційною країною устами консервативного політика християнсько-демократичного табору. Цей крок, який різко контрастує з традиційною риторикою ХДС/ХСС, свідчить про зрілість німецького політичного керівництва та готовність дивитися фактам у вічі, навіть якщо це суперечить історичній позиції власної партії.

Прагматичний тон Мерца, позбавлений різкості і провокативності, створює простір для діалогу як всередині Німеччини, так і на міжнародній арені. Саме таке поєднання твердості в оборонних питаннях з поміркованістю у внутрішній політиці може допомогти Німеччині повернути собі роль стабілізаційної сили в Європі, особливо в контексті тривалої війни в Україні, гібридних загроз з боку Росії та кризи довіри до загальноєвропейських інституцій.

Перші кроки нового канцлера — від відновлення Веймарського трикутника до спільного візиту чотирьох європейських лідерів до Києва — вказують, що Берлін бере на себе відповідальність за формування проактивної європейської політики. Подальші дії уряду Мерца визначать, чи зможе Німеччина трансформувати цю хвилю політичного оновлення в довгострокові стратегічні переваги для себе та всього європейського континенту.