Амбіційний експеримент із владою

Ексцентричний мільярдер Ілон Маск, який увійшов до адміністрації Дональда Трампа як «радник з ефективності уряду», тепер змушений відступити. У статті професора історії Девіда Насава (David Nasaw), професора-емерита історії в Аспірантському центрі Міського університету Нью-Йорка (CUNY Graduate Center), йдеться про те, як Маск, зухвало порушивши неписані правила американської політики, перетворився з медіа-зірки на політичний тягар для Білого дому.

У першій половині 2025 року Ілон Маск перетворився на фактичного неформального співправителя в адміністрації Трампа. Він запровадив радикальні методи управління: проводив масштабні скорочення бюджету, блокував доступ державних службовців до їхніх комп’ютерних систем, отримував доступ до персональних даних громадян і самовільно визначав, хто з урядових працівників є «надлишковим».

Його публічна поведінка була ще більш провокативною. Маск виступав на сцені мітингів Конференції консервативних політичних дій (Conservative Political Action Conference), розмахуючи бензопилою як символом своєї кампанії скорочення витрат, та з’являвся на засіданнях у Білому домі з чотирирічним сином на плечах. Такі дії різко контрастували з багаторічною американською традицією, за якою бізнесмени, залучені до адміністрації, працюють у рамках чітко окреслених повноважень і здебільшого уникають публічного висвітлення своєї діяльності в уряді.

Від фаворита до опозиціонера: конфлікт Маска з Трампом

Спочатку здавалося, що президент Дональд Трамп цілковито підтримує радикальні заходи свого неординарного радника з питань ефективності. У своїх дописах у соціальних мережах Трамп не шкодував захоплених відгуків, заявляючи, що він і його кабінет «НАДЗВИЧАЙНО ЗАДОВОЛЕНІ ІЛОНОМ». Проте ця ідилія тривала недовго.

Маск зробив фатальну помилку, порушивши неписане золоте правило оточення Трампа — ніколи публічно не критикувати президента та його рішення. І він робив це не спорадично, а з дивовижною регулярністю та впертістю, яка шокувала Вашингтон.

Зокрема, мільярдер використовував свою платформу X для гострої критики президентської ініціативи щодо інвестування 100 мільярдів доларів у центри обробки даних для забезпечення енергопостачання систем штучного інтелекту. Ця ініціатива просувалася Семом Альтманом — ключовою фігурою AI-індустрії та давнім суперником Маска. В одному з інтерв’ю Маск зайшов ще далі, назвавши систему соціального забезпечення США «найбільшою фінансовою пірамідою всіх часів», явно ігноруючи передвиборчу обіцянку Трампа не чіпати цю сферу. Він навіть наважився критикувати флагманську економічну політику президента — масштабне підвищення імпортних тарифів, яке Трамп урочисто оголосив «Днем визволення» для США.

Брутальний стиль управління Маска, відсутність найменших ознак розкаяння при масових звільненнях федеральних працівників та різкому скороченні бюджетних програм стрімко руйнували його суспільну підтримку. Особливо непростимим виявилося публічне приниження членів кабінету міністрів, втручання у сфери їхньої компетенції та демонстративне ігнорування усталеної владної вертикалі Білого дому.

Крах політичних амбіцій Маска: День дурнів стає пророчим

Іронія долі втілилась у тому, що політична кар’єра Маска фактично завершилася 1 квітня 2025 року — у День сміху. Його спроба вплинути на вибори до Верховного суду штату Вісконсин через пожертву в розмірі 20 мільйонів доларів на підтримку прореспубліканського кандидата обернулася катастрофою. Замість очікуваної перемоги, це втручання викликало зворотну реакцію, мобілізувавши безпрецедентну кількість демократичних виборців, яких обурила спроба мільярдера «купити» судову владу.

Після цього провалу вже неможливо було заперечувати очевидне — найбагатша людина світу перетворилася на токсичний політичний актив для адміністрації Трампа. Впливове видання Politico наступного ж дня оприлюднило інсайдерську інформацію про те, що президент «повідомив своєму внутрішньому колу» про швидке відсторонення Маска від урядової діяльності «протягом найближчих тижнів». До середини квітня Трамп перейшов від слів до дій — він демонстративно знехтував рекомендацією Маска щодо призначення виконувача обов’язків комісара Податкової служби (I.R.S. acting commissioner), віддавши перевагу кандидату, якого просував міністр фінансів Скотт Бессент.

22 квітня 2025 року Маск спробував зберегти обличчя, оголосивши про «добровільне» скорочення своєї участі в державних справах, щоб начебто зосередитися на порятунку Tesla. Втім, ситуація в його флагманській компанії була настільки критичною, що з’явилися чутки про можливу відставку Маска з посади генерального директора за рішенням ради директорів (хоча компанія поспішила спростувати ці повідомлення).

Економічні показники Tesla справді виглядали катастрофічними. Компанія, яка ще недавно була синонімом інновацій та успіху, зазнала обвалу продажів на 20% у першому кварталі 2025 року порівняно з аналогічним періодом попереднього року. Ще гірше виглядали фінансові результати — прибуток компанії скоротився на вражаючі 70%. Флагманський проєкт Маска — футуристичний пікап Cybertruck — виявився комерційним фіаско, не виправдавши жодних очікувань ринку. Одночасно Tesla стрімко втрачала свою частку на світовому ринку електромобілів, поступаючись китайському конкуренту BYD та традиційним автовиробникам, які швидко надолужували технологічне відставання.

Космічна імперія Маска: прибуткова гавань серед політичних штормів

Попри політичний крах і проблеми Tesla, аерокосмічний сегмент бізнес-імперії Ілона Маска продовжує процвітати. Його космічна компанія SpaceX та супутниковий проєкт Starlink залишаються надзвичайно успішними й демонструють вражаючу стійкість до репутаційних ризиків, пов’язаних з їхнім засновником.

SpaceX зберігає привілейований статус у системі розподілу державних космічних контрактів і готова отримати багатомільярдні замовлення від уряду США найближчим часом. Паралельно адміністрація Трампа створила виключно сприятливі умови для розширення бізнесу Starlink, забезпечивши компанії доступ до масштабної федеральної програми розвитку сільського широкосмугового інтернету з бюджетом у 42 мільярди доларів.

Більше того, Білий дім фактично використовує Starlink як інструмент торговельної дипломатії, заохочуючи інші держави співпрацювати з компанією Маска в обмін на потенційні поступки щодо американських імпортних тарифів. Проте об’єктивний аналіз ситуації свідчить, що всі ці преференції, найімовірніше, були б надані космічним підприємствам Маска незалежно від його особистої участі в адміністрації Трампа — настільки стратегічно важливими вони є для національних інтересів США.

Ця ситуація ілюструє фундаментальний парадокс: Маск-політик зазнав нищівної поразки, тоді як Маск-підприємець у критично важливих для держави галузях продовжує отримувати безпрецедентну підтримку від тієї ж самої адміністрації, яка усунула його від політичного впливу.

Демократичні інституції проти «тіньового президента»: урок американської системи стримувань

Головний висновок цієї історії полягає в тому, що американська конституційна система принципово не сумісна з існуванням «неофіційного співпрезидента». Історія Ілона Маска в адміністрації Трампа стала класичним прикладом того, як навіть у часи сильної поляризації та популістських тенденцій демократичні інституції зберігають здатність протистояти надмірній концентрації влади в руках осіб, що не отримали демократичного мандату.

Насправді, хоча демократичні вибори часто призводять до результатів, які багато хто вважає неоптимальними або навіть небажаними, американська система довела свою ефективність саме завдяки чіткому принципу: легітимний уряд має складатися виключно з обраних посадовців та їхніх призначенців, які пройшли конституційно визначену процедуру затвердження.

Парадоксально, але саме зневага до цих фундаментальних принципів стала причиною політичного краху Маска. Він щиро вірив, що завдяки своєму багатству, публічному впливу та технологічним досягненням зможе обійти усталені демократичні процедури і діяти як «суперрадник» з безпрецедентними повноваженнями. Ця ілюзія власної винятковості та непідвладності системі обернулася катастрофою для його амбіцій та репутації.

Випадок Маска демонструє, що навіть у XXI столітті, в епоху технологічних титанів та мільярдерів із квазірелігійним культом особистості, демократичні механізми стримувань і противаг залишаються дієвими. Жодні статки, популярність чи технологічні інновації не можуть тривалий час підмінювати легітимність, що походить від демократичних процедур та конституційної системи.

Чому це важливо знати

Політичний крах Ілона Маска містить критично важливі уроки для всіх демократичних суспільств у світі. Ця історія наочно демонструє, що навіть найпотужніші демократії не застраховані від ризиків, коли формується небезпечний альянс між ультрабагатими технологічними магнатами та популістськими політичними силами.

У короткостроковій перспективі такі союзи можуть здаватися привабливими для обох сторін: влада отримує доступ до нових технологій, фінансування та ореол «інноваційності», тоді як бізнес-титани здобувають безпрецедентний вплив на державну політику. Проте, як засвідчив випадок Маска, ця синергія є руйнівною для фундаментальних демократичних запобіжників та інституційного балансу.

Для України як держави, яка все ще формує свою модель взаємодії між великим бізнесом і владою, цей кейс набуває особливого значення. Він чітко ілюструє, що навіть у країні з найстарішою демократичною конституцією світу концентрація надмірної влади в руках непідзвітних, непрозорих і непідконтрольних суспільству гравців може призвести до серйозної системної кризи.

Історію падіння «техно-короля» варто розглядати в ширшому глобальному контексті зростання популістських рухів та тенденцій до автократизації в багатьох регіонах світу. Вона дає підстави для обережного оптимізму, демонструючи, що навіть у добу цифрових монополій та мільярдерів із квазірелігійними культами особистості демократичні інституції зберігають потенціал самозахисту.

Американська система, попри всі випробування, змогла «перетравити» та нейтралізувати спробу створення паралельного центру влади. Проте ця перемога не була безболісною — суспільство заплатило ціну у вигляді політичної турбулентності, демонтажу певних регуляторних механізмів та послаблення довіри до державних інституцій.

Аналізуючи цей кейс, українські політичні еліти та громадянське суспільство мають зробити практичний висновок: ефективність демократичних запобіжників залежить від їхньої інституційної міцності, незалежності судової системи, свободи преси та активності громадянського контролю.