Як пише Die Welt, у центрі уваги — протистояння між ліберальною більшістю, яка прагне продовжити курс покійного понтифіка, і впливовими ультраконсерваторами, які хочуть повернути церкву до жорсткої догматичності.

Конклав як дзеркало ідеологічного розлому

Станом на травень 2025 року виборче право мають 135 кардиналів віком до 80 років. З них 108 були призначені самим Франциском протягом його 12-річного понтифікату. Це теоретично забезпечує сформовану більшість у Конклаві, достатню для досягнення двох третин голосів, необхідних для обрання нового папи Римського.

Однак ідеологічна однорідність цієї групи відсутня. Кардинали представляють різні континенти й школи думки. Деякі з них навіть не знайомі особисто. Головне питання — чи обрати наступника, який продовжить відкритий і толерантний курс Франциска (Kurs der Öffnung und der Toleranz), чи віддати перевагу консерватору, який відновить сувору догматичну лінію.

Серед найгучніших критиків покійного Франциска — кардинал Едмунд Берк (Edmund Burke, США) і кардинал Райнер Марія Велькі (Rainer Maria Woelki, Німеччина), які прагнуть «Папи сили», що замінить відкритість попередника жорсткою церковною дисципліною.

Політичний папа: наскільки активною має бути «святійша особа»?

Друге ключове питання — чи має новий папа бути політично активним. Формально понтифік є главою держави Ватикан, яка підтримує дипломатичні зв’язки з 183 країнами й має статус спостерігача в ООН. Після Другого Ватиканського собору (1962–1965) папи дедалі активніше виступають на захист релігійної свободи і прав людини.

Папа Іван Павло II (Johannes Paul II) зіграв ключову роль у падінні «залізної завіси» й краху радянського комунізму. Папа Бенедикт XVI (Benedikt XVI), відомий своєю богословською глибиною, зосередився на Європі. Франциск, навпаки, активно долучався до вирішення міжнародних конфліктів: сприяв потеплінню відносин США й Куби, різко засудив бомбардування цивільного населення у Смузі Гази та до останнього підтримував зв’язок із католицькою парафією в Смузі Гази.

Серед потенційних кандидатів: Піццабалла, Бичок і Тагле

Серед кандидатів, які вже називаються papabile (претенденти на понтифікат), є кілька фігур із глобальною репутацією:

• У грудні 2024 року Франциск призначив кардиналом Миколу Бичка (Mykola Bychok), 45-річного українця, єпископа Мельбурна. Він — наймолодший учасник конклаву.
• У 2023 році кардиналом став П’єрбаттіста Піццабалла (Pierbattista Pizzaballa), 55-річний Латинський патріарх Єрусалиму, відповідальний за католицькі громади в Газі та на Західному березі.

У своїй останній великодній промові Франциск закликав до миру в Україні та Газі. Якщо кардинали вирішать, що мир на Святій Землі має стати пріоритетом наступного папи, Піццабалла може отримати значну підтримку. Але водночас обидва претенденти надто молоді для такої посади — тривалість понтифікату Івана Павла II (26 років) багатьом у церкві видається надмірною.

Погляд на Азію: шанс для Тагле

Інша стратегічна вісь — Азія. Ще Йоан Павло II наполягав на тому, що церква має «дивитися на Схід». Найбільші католицькі громади — в Індії, на Філіппінах, у Південній Кореї й Гонконгу. Ватикан підтримує дипломатичні зв’язки з Тайванем, а не з Пекіном.

У цьому контексті потужним кандидатом виглядає Луїс Антоніо Тагле (Luis Antonio Tagle), філіппінський кардинал китайського походження. У 2019 році Франциск призначив його префектом Конгрегації з євангелізації народів. Харизматичний і відкритий, Тагле може стати азійською відповіддю на виклики доби — і потенційною дипломатичною проблемою для Китаю, де папа вважається потенційним джерелом впливу.

Чому це важливо знати

Вибір нового папи Римського визначить не лише курс Католицької церкви, а й вплине на глобальну геополітику. Понтифік може стати голосом миру в Україні, Палестині та інших регіонах, або ж зосередитися на внутрішньоцерковних реформах. Ім’я наступника Франциска — це не просто церковна подія. Це сигнал для світу: в який бік поверне глобальний моральний авторитет Католицької церкви.