Путін давав росіянам «хліб», Трамп обмежується лише видовищем — ігноруючи економіку як стратегічний інструмент влади.

Як економіка стала основою автократії

Автор The Atlantic Ендрю Ривкін (Andrew Ryvkin) зазначає: Путін з самого початку зрозумів, що військові паради, гучна риторика чи навіть особисті шоу — на кшталт співу Blueberry Hill чи поїздок верхи без сорочки — працюють лише після того, як задоволені базові потреби населення. Умовна «циркова програма» була другорядною. Першим став «хліб» — тобто підвищення добробуту і прогнозованість життя.

Герман Греф, Олексій Кудрін і технократична стабільність

Ще до вступу на посаду Путін доручив Герману Грефу, першому заступнику міністра Міндержмайна РФ, розробити масштабну програму ринкових реформ. До команди також входили інші технократи, зокрема міністр фінансів Олексій Кудрін. Ці посадовці не були вихідцями з КДБ і не поділяли неоімперських амбіцій Путіна. Вони діяли як носії макроекономічного консерватизму.

Греф представив 10-річну програму: зниження податків, дерегуляція, земельна реформа, перегляд пенсійної системи. За перші три роки Путін реалізував третину запропонованого — і цього виявилося достатньо, щоб перезапустити інвестиції, вивести малий бізнес з тіні та стабілізувати державні фінанси. ВВП на душу населення виріс із менш ніж $1 400 у 2000 році до $12 500 до кінця другого терміну Путіна.

Кремль упаковував ці кроки в популістську комунікацію: стабільні виплати, зростання зарплат, збереження порядку. Саме ці відчутні покращення, а не лише пропаганда чи репресії, створили основу популярності Путіна. Як зауважив Сергій Гурієв, декан Лондонської школи бізнесу (London Business School): «Економічні результати стали ключем до підтримки Путіна, так само як економічні провали стали причиною краху популярності Єльцина».

2008 рік: тест на кризостійкість

Глобальна фінансова криза 2008 року стала першим реальним випробуванням для путінської економіки. Коли обвалилися ціни на нафту, Росія опинилася у рецесії. Попри високу підтримку після вторгнення до Грузії, ефект «національного піднесення» був коротким. Кремль запровадив антикризову програму в березні 2009 року, а разом з нею — масовану інформаційну кампанію.

Як згадує Ривкін, який тоді працював на російському телебаченні, офіційна лінія полягала у подачі кризи як «історичного шансу»: мовляв, Росія довела свою здатність стати економічною наддержавою. На телебаченні транслювали образ Путіна як лідера, який дбає про громадян: «Пріоритет — це люди: їхні пенсії, зарплати, здатність пережити бурю».

Усе це базувалося не на емоціях, а на результатах фіскального консерватизму: заощаджені нафтодолари в стабілізаційних фондах дозволили уникнути фінансового колапсу.

Трамп: риторика замість економіки

На противагу Путіну, Дональд Трамп у другому терміні покладається передусім на ідеологічний конфлікт. У своїх заявах він говорить про «грабунок» і «зґвалтування» американської економіки з боку іноземців, запускає митні війни, але відмовляється делегувати реальне управління економікою чи комунікацією.

Його риторика радше нагадує передвиборчу кампанію, ніж державне управління. Фраза «Можливо, у дітей буде дві ляльки замість 30» стала символом байдужості до реального добробуту. Економічні новини — наприклад, зростання ВВП на 2,4% наприкінці 2024 року — тонуть у потоці суперечливих заяв і реакцій ринку на тарифи.

Уряд США втрачає контроль над інформаційною політикою: заяви Трампа й офіційних осіб часто суперечать одна одній, спричиняючи ринкову нестабільність. Попри зростання зайнятості, 53% американців вважають, що економіка погіршилася, а 41% — що постраждали особисто.

Авторитаризм без хліба: небезпечна формула

У Росії технократи могли бути нудними, але саме це створювало довіру. Вони не виголошували гасел, а пояснювали цифри. Наприклад, у 2014 році, після запровадження санкцій за окупацію Криму, очільниця Центробанку Ельвіра Набіулліна дозволила рублю вільно коливатися й жорстко підвищила ставки. Вона вийшла в парламент, пояснила економічну логіку і не вживала жодного пропагандистського кліше.

Попри тиск, Путін не зняв її — навпаки, визнав обґрунтованість політики Центробанку. Внаслідок цього інфляцію вдалося приборкати, рубль стабілізувався, а Росія уникла фінансової катастрофи. Euromoney визнала Набіулліну «Головою Центробанку року».

Війна і ринок: платять, а не переконують

У сучасній Росії війна в Україні стала підґрунтям для нового типу контракту з населенням. Пропаганда більше не переконує — вона пропонує винагороду. Зарплати працівників військових заводів перевищують $40 000 на рік, а за підписання контракту на війну — платять до $36 000. Родина загиблого отримує — $150 000. Це прямі економічні стимули, а не ідеологія.

Сергій Гурієв підсумовує: «Якщо після 2022 року Путін так і не сформував переконливої ідеології, значить, він продає війну за гроші».

Американський президент спирається на харизму й агресивну риторику, але відсутність делегування, інституцій і реального «хліба» робить його проєкт нестійким. Автократія, яка не гарантує добробут, приречена на крихкість.

Для України, яка змушена взаємодіяти і з путінською Росією, і з адміністрацією Трампа, розуміння економіки як фундаменту, а не лише інструмента влади, є ключовим для оцінки довготривалих політичних стратегій.

Чому це важливо знати

У світі, де зростає конкуренція авторитарних моделей, вирішальним чинником стає не сила пропаганди, а реальний добробут громадян. Путін утримував владу, спираючись на макроекономічну стабільність і делеговане технократичне управління. Дональд Трамп, натомість, нехтує цим уроком — підмінюючи економічну стратегію популізмом і демагогією.