Це стало проявом не тільки воєнного краху, а й політичної дезінтеграції нацистської Німеччини.

Послідовність капітуляцій: від хаосу до символів

Кінець Другої світової війни в Європі формально настав о 23:01 за середньоєвропейським часом 8 травня 1945 року. Саме тоді набула чинності безумовна капітуляція німецьких збройних сил. Але до цього моменту відбулося кілька попередніх актів, кожен із яких мав власний політичний і воєнний контекст, пише Свен-Фелікс Келлергофф (Sven-Felix Kellerhoff) для Welt.

Перший злам трапився ще до смерті Адольфа Гітлера, який 30 квітня 1945 року вчинив самогубство у фюрербункері в Берліні. Вже 2 травня генерал Гельмут Вайдлінг (Helmuth Weidling), останній комендант Берліну, наказав збройним силам припинити опір у місті. Це мало радше символічне значення, але демонструвало крах центрального командування.

Часткові капітуляції на фронтах

У наступні дні сталися окремі капітуляції армійських угруповань:

• 2 травня 1945 року — в Північній Італії, де війська Вермахту та СС припинили бойові дії.
• 4 травня — у наметі фельдмаршала Бернарда Монтгомері поблизу Люнебурга підписано капітуляцію військ у північній Німеччині, включно з Данією (але не Норвегією).
• 7 травня — в Реймсі, Франція, була підписана загальна капітуляція Вермахту генералом Альфредом Йодлем (Alfred Jodl) від імені уряду грос-адмірала Карла Деніца (Karl Dönitz), який був призначений Гітлером у своєму «політичному заповіті».

Реймс: союзницька угода без Москви

Підписання в Реймсі 7 травня о 2:41 ранку передбачало набуття чинності капітуляції о 23:01 8 травня — для поширення наказу по військових підрозділах. Присутній при цьому радянський генерал Іван Суслопаров не мав підтвердження з Москви, але підписав документ, водночас наполягаючи на додатковій процедурі — формальній ратифікації.

Однак Сталін не погодився. Москва зажадала власної церемонії капітуляції — під контролем Червоної армії.

Карлсгорст: церемонія для Сталіна

Церемонія пройшла 8 травня 1945 року в штабі маршала Георгія Жукова у Карлсгорсті, східному передмісті Берліну. Делегація Третього Рейху прибула близько 16:00, але переговори тривали до глибокої ночі. Лише о 0:43 9 травня генерал-фельдмаршал Вільгельм Кейтель, генерал-полковник Ганс-Юрген Стумпф (Hans-Jürgen Stumpff) та адмірал Ганс-Георг фон Фрідебург (Hans-Georg von Friedeburg) підписали нову версію капітуляції.

Формально це вже була не «ратифікація» реймського документа, а повноцінний акт капітуляції, на чому наполягла радянська сторона. Сталін досяг свого: радянська версія завершення війни була не лише юридично зафіксована, але й візуально оформлена — фото й відео миттєво пішли в обіг. Саме це стало причиною того, що в СРСР, а пізніше і в Росії, День перемоги святкують 9 травня, попри юридичну чинність капітуляції з 8 травня.

Геополітичні наслідки багатоступеневої капітуляції

Келлергофф зазначає, що серія капітуляцій стала не лише наслідком хаосу на фронтах, а й свідченням інституційної неспроможності уряду Деніца здійснювати централізоване керівництво. Союзники ж прагнули уникнути різночитань — і наполягли на юридично однозначному документі, що визнається всіма сторонами.

Це пояснює і тривалу боротьбу за символи: для Сталіна важливо було не тільки перемогти, а й отримати правильну картинку перемоги — як засіб легітимізації нової системи впливу у післявоєнній Європі.

Чому це важливо знати

Розуміння послідовності та причин численних капітуляцій Вермахту дає змогу глибше осмислити складність дипломатичних процесів у фінальні дні Другої світової війни. Це також допомагає пояснити, чому дата завершення війни в Європі трактується по-різному: 8 травня — у західному світі та в Україні, 9 травня — в Росії. Цей розрив досі має ідеологічне значення, що використовується у сучасній політиці памʼяті.