Поступки та пастки: оцінка ситуації від Клода Бланшемезона

На думку дипломата, очільнику РФ Володимиру Путіну доведеться піти на реальні поступки, якщо він прагне досягти припинення вогню. Водночас існує ризик фіктивних компромісів і дипломатичних пасток.

У центрі інтерв’ю — триваючі переговори про перемир’я. Попри обіцянки президента США Дональда Трампа (Donald Trump) владнати конфлікт за 24 години, прогрес мінімальний. Триденне припинення вогню (8–10 травня), оголошене Путіним для святкування 80-ї річниці перемоги у так званій «Великій вітчизняній війні» (так у РФ продовжують називати період 1941–1945 років Другої світової війни – ред.), має радше символічне значення для внутрішньої аудиторії Росії. Натомість Україна запропонувала безумовне 30-денне припинення вогню — що й створює додатковий тиск на Москву.

Безпека України та роль іноземних військ

Під час зустрічі в соборі Святого Петра в Римі президентів України і США, Володимира Зеленського і Дональда Трампа, як стверджує Бланшемезон, українська сторона зробила акцент не на статусі окупованих територій, а на гарантіях безпеки для «вільної України» — тобто такої, яка не перебуває під контролем Росії. Членство в НАТО — найкраща гарантія, але воно неприйнятне для Москви. Присутність американських військ в Україні малоймовірна. Як компроміс — залучення військ інших держав, зокрема європейських.

Путін прагне зберегти канал зв’язку з Трампом, що дає йому політичну легітимність — можливість вести прямий діалог із лідером «наймогутнішої країни світу». Але такий діалог, попри дипломатичну обгортку, не гарантує миру.

Трамп, ExxonMobil і пастка «північного ресурсу»

За словами Бланшемезона, перемовини між Вашингтоном і Москвою мають не лише дипломатичний, а й стратегічно-економічний вимір. Путін нібито «кидає приманку» — зокрема можливість допустити ExxonMobil та інші американські енергетичні компанії до видобутку ресурсів у російській Арктиці. Такий сценарій особливо привабливий для Стіва Віткоффа (Steve Witkoff) — бізнесмена та спеціального посланця Трампа, який провів три години в кабінеті Путіна.

Бланшемезон припускає, що США можуть піти на відхід від українського кейсу, натомість зберігаючи економічні контакти з Росією. Це стало б катастрофою для України та Європи, які залишилися б без американської підтримки.

«Здати» Крим — ілюзія

Щодо ідеї Дональда Трампа «визнати Крим російським», Бланшемезон різко висловлюється: це ілюзія. Її не підтримає ЄС, Китай (який дотримується принципу територіальної цілісності), а також більшість африканських країн. І хоча символічно це може спрацювати в російському внутрішньому дискурсі, на міжнародному рівні така ініціатива приречена.

Технічна складність перемир’я

Навіть якщо сторони погодяться на припинення вогню, реалізація цього потребує складної військово-технічної роботи. На 1200-кілометровому фронті часто спостерігається військове переплетення (interpenetration) — ситуація, коли підрозділи обох сторін розташовані впереміш, особливо в населених пунктах. Це вимагає розведення сил, що зазвичай здійснюється за участі нейтрального посередника.

Європа може не підійти — Росія називає її упередженою через участь багатьох країн в НАТО. ОБСЄ (OSCE ) вже зазнала критики за свою функцію в Мінському процесі. Найбільш реалістичний варіант — участь ООН, зокрема миротворчий контингент із нейтральних країн: Індії, ПАР, можливо, Туреччини — за умови згоди РФ.

ЄС як поступка: складно, але можливо

Бланшемезон також не виключає, що Путін може погодитися на євроінтеграцію України — але не на членство в НАТО. Членство в ЄС — це «процес довгий, технічно складний». Потрібна гармонізація права, перехідні періоди, ратифікація всіма 27 членами ЄС — включно з референдумами (наприклад, у Франції за реформою епохи Саркозі).

Наразі, однак, діє Угода про асоціацію, яка може бути поглиблена — зокрема через розширення безпекових гарантій.

Лінія фронту — ключова поступка Путіна

Найсуттєвішою поступкою, за словами дипломата, має стати перегляд лінії зіткнення. РФ вимагає відступу українських військ із територій чотирьох частково окупованих українських регіонів. Але, наприклад, Херсон і Запоріжжя перебувають під контролем ЗСУ. «Путін буде змушений відступити», — вважає Бланшемезон. Це може вимагати навіть зміни в Конституції РФ.

Молдова — наступна?

На завершення дипломат згадав відповідь міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова (Sergey Lavrov), який 2023 року, на запитання про «наступну Україну», назвав Молдову. А щодо Грузії, за його словами, Росія «вирішила питання» через втручання у вибори та підтримку проросійських сил.

Важливо, що обидві ці країни не є членами НАТО — що, на думку Бланшемезона, утримує Путіна від наступу на країни Балтії. Але і там Кремль має важелі впливу — зокрема, через російські меншини.

Чому це важливо знати

Інтерв’ю Клода Бланшемезона проливає світло на дипломатичні механізми, які можуть визначити майбутнє не лише України, а й усієї архітектури європейської безпеки. Його оцінки вказують на реальні ризики — як-от економічна співпраця між США та Росією за рахунок Києва, потенційне замороження конфлікту, криза довіри до міжнародних посередників. І водночас — на потенційні інструменти для зміни ходу війни.