Він зауважує, що це красиве, але небезпечне твердження, вигадане американським реформатором Теодором Паркером (Theodore Parker) і популяризоване Мартіном Лютером Кінгом-молодшим (Martin Luther King Jr.).

“Ця віра в неминучість морального прогресу створює небезпечну самовпевненість”, — пише Вулдрідж.

Історія не має заданого напрямку

Автор нагадує, що філософ Карл Поппер (Karl Popper) довів хибність ідеї історичного детермінізму: хід історії визначають непередбачувані винаходи, такі як інтернет або штучний інтелект, а не якась наперед встановлена логіка.

У 1990-х роках ліберали вірили, що демократичний капіталізм невідворотно переможе у світі завдяки “моральній дузі”. Проте реальність довела протилежне: першим визначальним актом XXI століття став теракт 11 вересня 2001 року, здійснений 19 релігійними фанатиками.

Сьогодні демократії відступають, авторитарні лідери зміцнюють свої позиції, а Дональд Трамп руйнує традиційний світовий порядок. Лідери на кшталт Володимира Путіна відновлюють форми правління, схожі на феодальні двори, де держава розглядається як приватна власність правлячої родини. Це більше нагадує світ Путіна, ніж оптимістичний “кінець історії” за версією Френсіса Фукуями (Francis Fukuyama).

Прогрес і регрес ідуть поряд

Економічна продуктивність дійсно зростала з XVIII століття, але це не гарантує морального чи естетичного прогресу. Адольф Гітлер прийшов до влади у найосвіченішій та культурно розвиненій країні Європи.

Вулдрідж виділяє дві головні небезпеки віри у неминучий прогрес:

• Самовпевненість і стратегічні помилки: Демократи вірили, що історія на їхньому боці, що призвело до недооцінки Трампа і підтримки непопулярних ідей, які можна умовно об’єднати під поняттям “вокізм” (“wokery”).
• Делегування моральних суджень історії: Прогресисти не розглядали складні моральні питання, як-от права трансгендерних людей, через баланс інтересів. Натомість вони прагнули бути “на правильному боці історії”, ігноруючи ризики потужних медикаментозних чи хірургічних втручань.

Так само віра у неминучість прогресу змусила і республіканців, і демократів беззастережно відкрити економіку для Китаю, навіть тоді, коли було очевидно, що правлячі леніністи в Пекіні прагнули стати домінуючою силою у світі.

Уроки історії: робота замість самозаспокоєння

Історія — це відкритий процес, який створюють індивідуальні моральні рішення окремих людей. Як писав історик Герберт Батерфілд (Herbert Butterfield) у книзі The Whig Interpretation of History, “історія служить як добрим, так і поганим справам”.

“Прогрес — це не даність, його потрібно створювати,” — підкреслює Вулдрідж.

Віра у свою неминучу перемогу ослаблює політичні рухи. Як марксисти проповідували неминучість перемоги комунізму навіть тоді, коли ця система вже занепадала, так і сучасні прогресисти ризикують втратити вплив через самовпевненість і брак реальної роботи.

Чому це важливо знати

Віра у неминучість прогресу може розслабити політичні сили, зробити їх вразливими до авторитарних викликів. Історія не є гарантом справедливості: вона підтримує тих, хто активно працює заради змін. Збереження демократії вимагає постійної моральної роботи, критичного мислення і відповідальності.