Перейти до основного вмісту

Надгробок Нечуя-Левицького в Києві: помилка у дві дати

Іван Семенович Нечуй-Левицький — один із найвидатніших українських класиків — помер 2 квітня 1918 року в київській Дегтярівській богадільні, покинутий сучасниками. Проте навіть після смерті письменника переслідує несправедливість: на його надгробку, який сам є пам’яткою, досі зафіксована хибна дата — 15 червня замість 2 квітня. Ця помилка перекочувала до найавторитетніших енциклопедичних видань України, а виправити її без юридичних і реставраційних ускладнень неможливо, повідомляє «ДІАЗ Стародавній Київ».

26 Червня 2026 о 17:49|Культура|⏱ 3 хв читання|Поділитися:
Надгробок Івана Нечуя-Левицького на київському цвинтарі з хибною датою смерті на епітафії
Фото: ДІАЗ Стародавній Київ | 1920×1080

Як з’явилася помилка на надгробку?

Помилка складається з двох частин. Місяць переплутали через різьбярську похибку: майстер, висікаючи римську цифру IV, змістив «паличку» — і вийшло VI, тобто червень замість квітня. З числом складніше: як з’ясувала дослідниця Оксана Юркова, хтось «дуже старанний» вдруге перерахував нову дату зі старого стилю, хоча стара дата вже й так була новостильною. В результаті 2 квітня перетворилося на 15 — число, якого в реальній хронології смерті письменника просто не існувало.

Куди потрапила хибна дата?

Помилкова дата — 15 квітня 1918 року — закріпилася в низці авторитетних довідкових видань: Енциклопедії історії України (ЕІУ), Радянській енциклопедії історії України (РЕІУ), Українській радянській енциклопедії (УРЕ) і навіть в «Енциклопедії українознавства». Відтак хибна дата кочує від видання до видання вже десятиліттями, формуючи викривлене уявлення про останні дні класика.

Чому виправити надгробок так складно?

Надгробок Нечуя-Левицького — не просто могильний камінь, а сам по собі пам’ятка. Будь-яке втручання в епітафію потребує спочатку вирішення цілої низки юридичних питань, а потім — пошуку реставраційного рішення, яке не спотворить пам’ятник. Це робить виправлення очевидної помилки надзвичайно трудомістким процесом, який досі залишається невирішеним.

Що таке «старий» і «новий» стиль у датах?

До 1918 року в Україні та Росії діяв юліанський календар («старий стиль»), який на початку XX століття відставав від григоріанського («нового стилю») на 13 днів. Після переходу на новий стиль дати перераховувалися: до числа додавали 13 днів. Саме це перерахування хтось застосував повторно до вже новостильної дати смерті Нечуя — і отримав неіснуюче число. Аналогічні плутанини з календарними стилями трапляються і в інших сторінках київської спадщини.

Чим іще знехтував Київ щодо Нечуя?

Письменник прожив у Києві 42 роки, 21 із них — на Пушкінській вулиці, і написав чудові твори про місто. Проте киянам досі миліший Булгаков. Нечуй — літературний батько Голохвостого і Проні, але про це знають небагато. Він єдиний масштабно писав у Києві українською в період її тотальної заборони. На будинку, де він мешкав, немає меморіальної таблички. У місті відсутні ні музей, ні пам’ятник письменнику. Він став першим офіційним пенсіонером України — але пенсію так і не отримав.

Чому це важливо знати

Помилка на надгробку — не лише курйоз: вона показує, як міська байдужість до власної спадщини матеріалізується в камені й тиражується в енциклопедіях. Київ, який забув Нечуя за життя, продовжує «забувати» його й після смерті — у хибних датах, відсутніх табличках і занедбаних вулицях. Пам’ятати точно — це перший крок до справедливості перед класиком, який присвятив місту понад чотири десятиліття.

Раніше ми писали

Як ми раніше писали, Трибуни стадіону «Динамо»: як зникла пам’ятка 1930-х. Також ми повідомляли, що Геометрію ми читаємо за правилами граматики — на відміну від нейромереж.

Автор
Надгробок Нечуя-Левицького в Києві: помилка у дві дати
Гринчук Віталій
Журналіст kyiv.news

Віталій Гринчук — журналіст і медіаменеджер із семирічним досвідом у медіагалузі. Має гуманітарну освіту, яка формує його підхід до роботи з текстом, контекстом і аудиторією. За роки практики пройшов шлях від журналіста до управлінця — поєднує редакційне мислення з розумінням медіапроцесів зсередини.

Усі статті автора →