Чому особняк нагадує Маріїнський палац?

Схожість між двома будівлями — не випадковість. Яків Поляков, який одружився з представницею однієї з найвпливовіших київських родин, хотів продемонструвати свій статус через архітектуру. Він поставив перед архітектором Федором Троуп’янським конкретне завдання: збудувати особняк, який своєю пишністю нагадував би Маріїнський палац, розташований за кілька сотень метрів.

Троуп’янський обрав стиль модернізованого бароко і повторив характерну палітру свого великого сусіда — поєднання блакитного кольору стін зі світло-вохристим декором. Одноповерховий цегляний будинок з напівпідвалом стоїть на вузькій ділянці, що тягнеться між вулицями Шовковичною та Липською, і замикає перспективу площі Конституції.

Які архітектурні деталі вирізняють будинок?

Хоча загальний настрій будівлі диктує бароко, у вигинах віконних рам та фрамуг відчувається подих модерну 1900-х років. Це той випадок, коли класична стилістика поєднується з рисами початку XX століття.

Фасад прикрашають пишні ліпні сандрики, волюти, фестони та витончені скульптурні вази. Особливої уваги заслуговує балкон, що нагадує театральну ложу, та центральний маскарон у вигляді жіночого обличчя. Праворуч розташований парадний вхід, який вінчає декоративна грушоподібна маківка зі шпилем. До парадних дверей ведуть широкі гранітні сходи, над якими нависає коване металеве піддашшя зі скляним заповненням. Над піддашшям збереглося овальне вікно в пишному ліпному обрамленні.

Північно-західний фасад, звернений до сусіднього особняка Зайцева на Грушевського, 20, повторює декор головного фасаду із такими ж лиштвами, карнизом і балюстрадою. Натомість південно-східний фасад, звернений до Липської вулиці, виконано стримано — без пишного декору, пофарбовано світлою вохрою.

Від лікаря до урядових прийомів: як змінювалися ролі будинку?

Ділянка на колишній Олександрівській вулиці (нині Грушевського) має довгу історію. З 1799 року тут стояла садиба губернського предводителя дворянства Дем’яна Оболонського. У 1891 році ділянку придбав відставний поручик Володимир Миклашевський, який перебудував і розширив будинок до 21 кімнати. На початку XX століття маєток перейшов до лікаря Якова Полякова, який знищив стару забудову і звів новий особняк.

Між 1913 і 1917 роками Поляков продав будинок Миколі Попову — одному з найбільших домовласників Києва. В особняку оселилась його дружина Галина. Після революції радянська влада націоналізувала будівлю, і вона почала змінювати «ролі»:

На початку 1918 року, після штурму Києва, більшовики використовували будинок для масових розправ під керівництвом Михайла Муравйова. За часів гетьмана Скоропадського тут працювало Міністерство фінансів. Навесні та влітку 1919 року в особняку розташовувався штаб ЦК КП(б)У. У 1920-х роках будівлю передали під дитячу рентгенологічну та фотогеліотерапевтичну станцію «Охматдиту». Після перенесення столиці УРСР з Харкова до Києва тут поселився перший секретар ЦК КПУ Павло Постишев. Після Другої світової війни в будинку працювала Торгова палата при Раднаркомі УРСР.

Як виглядає інтер’єр будинку сьогодні?

Всередині особняка збереглися елементи дворцової розкоші. Після однієї з перебудов три кімнати, що виходять на головний фасад, об’єднали в одну просторну залу. Її оздоблюють пілястри, ліпні карнизи та стелі, вкриті рясною позолотою. Сьогодні будинок входить до урядового кварталу на Печерську і використовується для відомчих прийомів.

Особняк Полякова є пам’яткою архітектури і характерним зразком забудови історичної місцевості Липки початку XX століття. Попри всі зміни власників і функцій, культурна спадщина цієї будівлі залишається неушкодженою — рідкісний випадок для Києва, де щороку зникають десятки автентичних архітектурних деталей.

Чому це важливо знати

Особняк Полякова — один із небагатьох київських будинків початку XX століття, що зберіг автентичний фасад і внутрішнє оздоблення. На тлі систематичного знищення історичних будівель у столиці цей приклад збереження набуває особливого значення. Для киян це нагадування про те, якою може бути архітектурна спадщина міста, якщо її берегти.

Раніше ми писали

Як ми раніше писали, на Костянтинівській, 5 стоїть будинок, де 66 років працювала Київська духовна семінарія — ще один приклад того, як столичні будівлі змінювали функції разом зі зміною епох. Також ми розповідали, що на Саксаганського, 111 знесли будинок Грушевського заради недобудованого ТРЦ — попри статус пам’ятки історії.