Росія змінила тактику — Україна адаптується

За словами міністра оборони України Рустема Умєрова, Росія відмовилася від масованих атак великими формуваннями з бронетехнікою на користь значно менших підрозділів, підтриманих дронами. У відповідь Україна почала будувати укріплення для дедалі менших груп: від батальйонів (близько 500 осіб) до рот (близько 100) і тепер — для взводів із 20–50 військових.

Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський пояснив деталі:

«Тепер ми бачимо, що найефективніша позиція — це максимум одне відділення. І це переважно групи траншей, навіть так звані лисячі нори, які унеможливлюють для ворога використання ударних дронів. Адже тепер дрон, особливо на оптоволокні, може проникнути в будь-яку дірку».

Раніше опорні пункти використовували розгалужені мережі траншей довжиною від 2 до 5 кілометрів. Нова система базується на менших опорних пунктах із траншейними мережами довжиною 60–70 метрів, обов’язково обладнаних протидронним захистом.

«Вони важче виявляються і ефективні у виконанні завдань оборони, стримування та ведення вогню, зокрема проти FPV-дронів», — зазначив Умєров.

За першою лінією оборони Україна продовжує будувати ще дві лінії, які включають бетонні тетраедри (так звані «зуби дракона») для стримування бронетехніки, мінні поля, лисячі нори, дерев’яні та бетонні траншеї, протидронні укриття та сітки.

«Фортифікація — це не просто бетон і траншеї. Це адаптивна інженерна система, яка враховує тактику ворога і завжди служить одній меті: захисту наших воїнів. Ми щодня контролюємо процес і зміцнюємо ділянки, де це найбільше потрібно», — наголосив Умєров.

Хто за що відповідає

Командування запевняє, що військові добре справляються з будівництвом фортифікацій. Переважну більшість запланованих робіт було завершено минулого року, а понад половину цьогорічних планів уже виконано, повідомив Умєров.

Але погляд із передової набагато критичніший, за словами аналітиків і солдатів, які спілкувалися з Politico.

У Дніпрі, де існує синергія між військовими, місцевою владою та іншими органами, які співпрацюють щодо грошей, інструментів та ресурсів, три лінії оборони були побудовані надійно й швидко для стримування російського наступу з Донецької області.

Але ситуація значно гірша на північному сході України, де Росія зараз веде масштабний наступ.

«Те, що відбувається в Сумській та Харківській областях — це безлад. Майже ніхто не знає, хто за що відповідає і хто має контролювати процес»,

— заявив Роман Погорілий, співзасновник DeepState, української OSINT-групи, яка створила онлайн-карту війни Росії проти України. Він додав, що останній російський наступ змусив українську владу нарешті пришвидшити будівництво.

«Ми завжди чекаємо до останнього моменту», — сказав він.

Він також розкритикував безсистемний підхід країни до укріплення передових рубежів у критично важливій зоні навколо північно-східної Сумської області.

«У селі Юнаківка на Сумщині, наприклад, ми бачили гори “зубів дракона”, просто залишених там. У деяких місцях є траншеї, але потім нічого в лісовій місцевості, де вони мають бути, а потім знову траншеї. Я б дав по руках тим, хто відповідає за такий підхід», — сказав Погорілий.

Міністерство оборони України здійснює нагляд за всіма фортифікаціями, але кілька різних структур відповідають за їх будівництво та обслуговування залежно від лінії оборони: Збройні сили України, Державна спеціальна служба транспорту Міноборони, а також місцеві військові та цивільні адміністрації.

Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль заявив у січні, що минулого року уряд витратив 46,2 мільярда гривень (€930 мільйонів) на будівництво 3000 оборонних пунктів «на загрозливих напрямках і в місцях, де наразі не ведуться активні бойові дії».

Найнебезпечнішу роботу виконують бойові підрозділи.

«Українські військовослужбовці досі мають копати першу лінію траншей лопатами під час активних боїв», — сказав Сирський.

Нестача особового складу

Однак будь-яка укріплена споруда ефективна лише за наявності достатньої кількості військових, зазначив Сирський. Попри мобілізаційні зусилля, Київ усе ще поступається за чисельністю Росії на 1200-кілометровому фронті.

«Якщо в укріпленні немає військовослужбовців або їхня кількість недостатня — наприклад, коли побудований нормальний опорний пункт, але в ньому залишається двоє чи троє солдатів — звичайно, таке укріплення не виконує своєї ролі», — сказав Сирський.

За словами двох українських військових, які розмовляли з Politico на умовах анонімності, щоб мати можливість говорити вільно, російські військові шукають слабкі місця в українській обороні.

«Усе залежить від командира. Якщо він наказує копати й мінувати, район буде надійно укріплений. Якщо [росіяни] бачать, що ваш підрозділ добре окопався, вони атакують ваші сусідні підрозділи», — зазначив один військовослужбовець.

Погорілий підтвердив таку російську тактику.

«Росіяни тиснуть усюди, прощупують слабкі та проблемні місця. І як тільки знаходять ці місця, одразу концентрують там свої ресурси й війська та починають пробивати, — зазначає він. — І тоді наша оборона починає руйнуватися, на жаль».

Невдоволення військових

Солдати також скаржаться, що військові неправильно використовують здобутки на полі бою для будівництва траншей та інших перешкод для стримування російських контратак.

Українські військові провели шість місяців на території Курської області Росії, стримуючи понад 60 000 російських військ і не даючи їм просунутися в Сумську область. Вони стверджують, що виграли достатньо часу для влади, щоб побудувати належні укріплення в прикордонній зоні.

«Ми дали час підготувати прикордонну зону до російської атаки. Але вони навряд чи використали його зі 100-відсотковою ефективністю. Захисні сітки від FPV-дронів над основними маршрутами постачання почали встановлювати лише в січні, тоді як вони вже перебували під регулярними атаками російських дронів», — сказав український військовослужбовець Артем Карякін.

«У результаті маршрут, який з серпня по грудень 2024 року можна було повністю й безпечно захистити сітками, перетворився на «дорогу смерті». Наші системи озброєння проходили нею з високим ризиком ураження — шанси уникнути пошкоджень становили лише 30–70 відсотків», — додав Карякін.

Він також зазначив, що місцева влада та військові частини почали копати бліндажі в прикордонній зоні та встановлювати перші «зуби дракона» лише тоді, коли українські сили відступали з Курщини.

«У результаті, коли багато бліндажів були закінчені, росіяни вже були набагато ближче, і багато позицій втратили свою актуальність. Я вважаю, що люди, відповідальні за укріплення, втратили величезну кількість часу й у підсумку провалили своє завдання. Робота була виконана, але з великими та вкрай нелогічними затримками», — сказав Карякін.

Лише в червні російські війська окупували 500 квадратних кілометрів української землі, повідомляє DeepState — це найшвидший темп просування за багато місяців.

Чому це важливо знати

Оборонні фортифікації — ключовий елемент стримування подальших наступів Росії. Зміна тактики РФ на удари малими групами з підтримкою дронів змушує Україну переосмислювати структуру оборони. Проте без централізованого управління, швидкої реакції та достатньої кількості захисників навіть найсучасніші укріплення стають марними.

Для української аудиторії це сигнал: мобілізація, координація між армією і місцевою владою, а також своєчасне закріплення здобутих позицій критично важливі для запобігання втратам і ворожим проривам. Якщо ситуацію в прикордонних районах не буде виправлено, це створить реальну загрозу глибшого вторгнення РФ. Україна має шанс стримати ворога, але лише за умови злагоджених і рішучих дій.