Закгейм застерігає, що будь-які поступки Росії можуть лише підштовхнути Путіна до нових агресивних дій.

Паралелі з Мюнхеном

Мюнхенська зустріч 1938 року стала символом фатальної політики умиротворення агресора. Тоді прем’єр-міністр Великої Британії Невілл Чемберлен та прем’єр Франції Едуар Даладьє віддали Гітлеру Судетську область, навіть не запросивши на переговори президента Чехословаччини Едварда Бенеша. Закгейм проводить тривожну паралель: саміт в Алясці також планується без участі президента України Володимира Зеленського. Саме це найбільше непокоїть європейських лідерів.

Європа побоюється, що Трамп може визнати російський контроль над українськими територіями. Йдеться не лише про вже окуповані землі — Крим та частини Донецької й Луганської областей. Путін домагається також територій, які Україна продовжує контролювати в Херсонській та Запорізькій областях.

Американський Інститут вивчення війна (ISW) попереджає про стратегічну небезпеку такого сценарію. Якщо Росія отримає контроль над усіма чотирма областями — особливо над Донеччиною з її потужним «фортифікаційним поясом» — вона матиме плацдарми для наступу в кількох напрямках одночасно. Це відкриє шлях до захоплення всієї України, повторюючи долю Чехословаччини після Мюнхена.

Відмінності від 1938 року

Закгейм підкреслює ключову відмінність: Гітлер досягав своїх цілей без єдиного пострілу. Аншлюс Австрії 1938 року пройшов безкровно. Путін мріяв про те саме, але зіткнувся з абсолютно іншою реальністю.

Російська армія в’язне у війні вже третій рік. Попри безперервні масовані обстріли, руйнування інфраструктури та терор проти мирного населення, територіальні здобутки Росії залишаються мізерними порівняно з витраченими ресурсами.

Кремль прорахувався двічі. Спочатку Путін вірив, що блискавична атака спецназу на Київ повалить українську владу й встановить маріонетковий режим. Потім він розраховував на підтримку російськомовного населення, особливо в чотирьох східних областях. Обидва розрахунки виявилися хибними. Російська агресія не розколола, а згуртувала українське суспільство — навіть ті, хто раніше симпатизував Москві, тепер її ненавидять.

Більше того, Україна перейшла від оборони до контрнаступу. Українські сили регулярно завдають ударів по військових об’єктах у глибині Росії, досягаючи, в тому числі, і Москву. За три роки війни Росія втратила вбитими та пораненими сотні тисяч солдатів, включаючи північнокорейський контингент.

Союзники не повторять помилок Мюнхена

На відміну від 1938 року, коли європейські лідери капітулювали перед Гітлером, сьогодні Захід демонструє єдність. Франція, Німеччина, Велика Британія, Скандинавські та Балтійські країни говорять в унісон: жодних рішень про Україну без України. ЄС категоричний — територіальна цілісність України не підлягає торгам, а Київ має право вето на будь-які домовленості щодо власного майбутнього.

Показово, що НАТО тримає двері відчиненими для України. Перспектива членства може бути далекою, але сам факт, що Альянс не відмовляє Києву, дратує Путіна. Кремль вимагає гарантій, що Україна ніколи не вступить до НАТО — і саме відмова Заходу дати такі гарантії свідчить про принципову зміну підходу порівняно з політикою умиротворення 1930-х.

Ризики поступок

Тривожний сигнал: Трамп припускав можливість «обміну територіями», хоча Путін ніколи не пропонував нічого взамін. Європа боїться, що американський президент готовий легітимізувати російські загарбання заради швидкої угоди. Закгейм вбачає в цьому особисті мотиви — прагнення Трампа отримати Нобелівську премію миру. Іронія в тому, що Норвезький нобелівський комітет навряд чи нагородить президента, якого в Норвегії відверто недолюблюють.

Історичний урок вражає своєю актуальністю. Гітлер сприйняв поступливість Чемберлена та Даладьє в Мюнхені як карт-бланш на подальші загарбання. У нацистських документах, розсекречених після війни, фюрер називав західних лідерів «жалюгідними черв’яками». Парадокс: Гітлер настільки зневажав Чемберлена, що боявся — той превентивно віддасть Польщу, позбавивши Німеччину задоволення захопити її силою.

Закгейм попереджає Трампа прямо: не стань новим Чемберленом. Будь-які поступки Путіну лише підігріють його імперські амбіції. Після України на черзі — Молдова, потім Балтійські країни, члени НАТО.

Паралель очевидна: Гітлер виправдовував агресію потребою в «lebensraum» — життєвому просторі для німців. Путін маскує експансію мріями про відродження російської імперії. Термінологія різна, суть та сама — територіальні загарбання.

«Для зупинки Гітлера знадобилася світова війна. Сподіваємося, рішучість Трампа дозволить уникнути повторення цього жаху», — підсумовує Закгейм.

Чому це важливо знати

Помилки Мюнхена можуть повторитися на Алясці. Якщо Трамп піде на угоду з Путіним без участі України, це не просто дипломатична поразка — це запрошення до нової агресії.

Історія вчить безжально: диктатори сприймають поступки як слабкість. Чемберлен думав, що купує мир, віддаючи Судети. Натомість він розв’язав руки Гітлеру для захоплення всієї Європи.

Тепер на кону не лише українські території. Йдеться про те, чи діятиме в XXI столітті право сили, чи міжнародне право. Чи можна в сучасному світі перекроювати кордони танками. Чи варті чогось гарантії безпеки від західних демократій.

Рішення, у разі ухвалення таких на Алясці, визначать архітектуру європейської безпеки на покоління вперед. І це стосується не лише України — це стосується кожної країни, яка може стати наступною.