Де і коли: база на краю Арктики

Зустріч запланована на п’ятницю, 15 серпня 2025 року, на об’єднаній базі Елмендорф-Річардсон (JBER) в Анкориджі, Аляска. Початок — близько 11:30 за місцевим часом (22:30 за київським часом). Формат передбачає переговори тет-а-тет із перекладачами, потім ширші консультації делегацій і спільну пресконференцію.

«П’ять хвилин на вердикт»: стиль Трампа

Трамп залишається вірним своїй стилістиці швидких рішень:

«Ми дізнаємося, де кожен стоїть. І я зрозумію це протягом перших двох хвилин, трьох хвилин, чотирьох хвилин або п’яти хвилин».

Президент США додає:

«Якщо це погана зустріч, вона закінчиться дуже швидко, а якщо хороша зустріч — ми отримаємо мир у найближчому майбутньому».

Ці заяви задають тон переговорам і формують очікування навколо них.

Формат без України: тривога союзників

Для Трампа цей саміт — подвійний іспит перед американською та світовою аудиторією. Протягом усієї передвиборчої кампанії він повторював, що здатен швидко завершити війну в Україні. Тепер настав момент довести це на практиці.

Однак вибір формату викликає серйозне занепокоєння. Президент США вирішив зустрітися з Путіним без участі Зеленського чи європейських лідерів. Така конфігурація породжує обґрунтовані побоювання Києва та союзників: домовленості за закритими дверима можуть виявитися надто вигідними для Кремля й катастрофічними для України.

Намагаючись заспокоїти критиків, Білий дім характеризує зустріч як попередній етап — підготовку ґрунту для майбутніх переговорів у ширшому форматі, де Україна матиме місце за столом переговорів. Проте така риторика не розвіює головного страху: що рішення про долю України можуть ухвалити без її участі.

Тиск через санкції та мита на Індію

Напередодні саміту Трамп посилив дипломатичний тиск на Москву. Він пригрозив запровадити нові санкції проти Росії, якщо Кремль відмовиться від припинення вогню.

Одночасно президент США завдав несподіваного удару по Індії — запровадив додаткові тарифи на індійський імпорт. Офіційне пояснення прямо пов’язує це рішення з продовженням закупівель Делі російської нафти. Таким чином Вашингтон намагається перекрити один із ключових каналів надходження валюти до російського бюджету.

Обидва кроки — пряма погроза Росії та тиск на її торгових партнерів — формують переговорну позицію Трампа перед зустріччю з Путіним. Білий дім демонструє готовність використовувати економічні важелі для досягнення перемир’я в Україні.

Обережний тон Держдепу

Державний секретар США Марко Рубіо намагається знизити очікування від саміту. Він характеризує зустріч як «розвідувальну» — тобто таку, що має на меті прозондувати позиції, а не досягти остаточних домовленостей.

«Для президента Трампа зустріч — це не поступка»,

— наголошує Рубіо, відповідаючи критикам, які вважають сам факт переговорів із Путіним передчасним.

Офіційна позиція Вашингтону підкреслено стримана: адміністрація стверджує, що саміт покликаний лише оцінити наміри Путіна та створити основу для майбутніх тристоронніх переговорів. Така риторика має заспокоїти союзників, але водночас дає Трампу простір для маневру — якщо переговори зайдуть у глухий кут, їх можна буде пояснити як звичайні консультації без зобов’язань, а в разі успіху — оголосити дипломатичним проривом.

Попередження від дипломатів і аналітиків

Колишній посол США при НАТО Ніколас Бернс застерігає: «Це не час для президента вагатися». За його словами, американські інтереси полягають у тому, щоб «Путін не досяг успіху зі своїми злочинами в Україні». Бернс наголошує на необхідності твердої позиції саме зараз, коли Кремль шукає слабкі місця в західній єдності.

Аналітик Люк Коффі з Hudson Institute радить Трампу окреслити непорушні «червоні лінії». Найважливіша з них — жодного юридичного визнання російських «анексій». Будь-яка легітимація територіальних загарбань створить небезпечний прецедент для всього світового порядку.

Експертка Анжела Стент із Brookings Institution попереджає про асиметрію досвіду. Путін — «колишній офіцер КДБ і чемпіон зі дзюдо», який працював уже з шістьма чи сімома американськими президентами. Він розуміє, як використовувати особисті амбіції та слабкості кожного співрозмовника. Для Трампа ж це перша серйозна зустріч із російським лідером у статусі президента.

Що хоче Кремль: розмивання порядку денного

Попри заявлений фокус на припиненні вогню в Україні, Москва натякає на значно ширший порядок денний. Кремль хоче обговорювати економічну співпрацю, контроль над озброєннями, сфери впливу — весь спектр американсько-російських відносин.

За оцінками Інституту вивчення війни (ISW), це класична тактика Путіна: розмити дискусію, перевести її з конкретної проблеми агресії проти України на абстрактні теми «стратегічної стабільності». Мета очевидна — представити війну не як акт агресії, а як одне із багатьох питань у складних двосторонніх відносинах.

Для американської дипломатії це пастка. Якщо Трамп піддасться спокусі обговорювати «велику угоду» з Росією, він ризикує легітимізувати позицію Кремля та послабити міжнародну ізоляцію агресора. Україна з центральної теми переговорів може перетворитися на розмінну монету в ширшій геополітичній грі.

Роль спецпосланця та «чутливі» ідеї

До саміту Путін уже двічі приймав спецпосланця Трампа Стіва Віткоффа в Москві. Ці попередні раунди мали прозондувати позиції сторін, але замість пошуку компромісу Кремль використав їх для просування максималістських вимог.

За даними Financial Times, російська сторона наполягала на варіантах із територіальними поступками — фактично вимагаючи міжнародного визнання російськими окуповані українські території. Такі умови апріорі неприйнятні ні для Києва, ні для більшості західних союзників, які вважають територіальну цілісність України непорушним принципом.

Факт зустрічей Віткоффа з Путіним щоразу підтверджують як офіційний сайт Кремля, так і незалежні аналітичні центри. Проте деталі переговорів залишаються закритими, що лише посилює занепокоєння — невідомо, які саме ідеї обговорювалися за зачиненими дверима та наскільки далеко готовий зайти Трамп у пошуках швидкої угоди.

Оптимізм Трампа проти реальності війни

Попри тривожні сигнали з Києва та європейських столиць, Трамп демонструє незламний оптимізм:

«Я думаю, президент Путін укладе мир. Я думаю, президент Зеленський укладе мир. Побачимо, чи зможуть вони порозумітися, і якщо зможуть, це буде чудово».

Така впевненість контрастує з реальністю — Росія продовжує обстріли, а її вимоги залишаються неприйнятними для України.

Водночас президент США несподівано визнає складність завдання.

«Я вирішив шість воєн за останні трохи більше ніж шість місяців, і я дуже пишаюся цим»,

— заявляє Трамп, хоча експерти ставлять під сумнів цю статистику. Далі йде ключове визнання:

«Я думав, що найлегшою буде ця. Насправді вона найскладніша».

Це зізнання важливе. Воно свідчить, що Трамп починає розуміти глибину конфлікту, де йдеться не просто про територіальну суперечку, а про фундаментальні питання — право націй на самовизначення, недоторканність кордонів та майбутню архітектуру безпеки в Європі.

Чому це важливо знати

Для України формат «Трамп-Путін без України» створює фундаментальну загрозу. Якщо США та ЄС не відстоять жорсткі параметри, війна може бути заморожена на умовах Москви з де-факто визнанням окупації.

Києву критично важливо забезпечити п’ять непорушних умов будь-якого перемир’я:

Перше — жодного юридичного визнання окупованих Росією територій російськими. Навіть натяк на легітимність захоплених територій створить прецедент для майбутніх агресій у всьому світі.

Друге — реальні гарантії безпеки з конкретними механізмами. Україні потрібна не декларація про наміри, а системи ППО, ракетне озброєння та чіткі зобов’язання союзників діяти в разі нового нападу.

Третє — автоматичні санкції як запобіжник. Якщо Москва порушить домовленості, економічний тиск має відновитися миттєво, без нових голосувань і дебатів.

Четверте — повернення людей. Механізми обміну полоненими та репатріації депортованих українців, особливо дітей, мають бути невід’ємною частиною угоди.

П’яте — право на оборону. Україна має зберегти можливість захищатися, поки останній російський солдат не покине її територію.

Без цих гарантій «перемир’я» стане пасткою. Кремль використає паузу для перегрупування сил, а Україна втратить динаміку підтримки. Тим часом Москва намагатиметься перевести розмову на «взаємовигідні» теми — торгівлю, зняття санкцій, поділ сфер впливу. Це класичний сценарій, коли агресор перетворюється на «партнера для діалогу», а жертва залишається з незагоєними ранами та без справедливості.