За даними Foreign Policy, між січнем і червнем 2025 року американські переговорники п’ять разів зустрічалися з іранськими представниками в Омані та Італії. Навіть коли в квітні президент США оголосив 60-денний ультиматум Тегерану, більшість аналітиків сприйняла це як звичайну риторику — подібну до його мінливих заяв про торговельні тарифи.

Однак у ніч на 22 червня ситуація кардинально змінилася. США завдали ударів по іранських ядерних об’єктах у Фордо, Натанзі та Ісфахані. Як зазначає колумніст Foreign Policy Стівен Кук, ці дії фактично поховали надії на дипломатичне врегулювання й відкрили новий етап протистояння.

Що змусило Трампа змінити курс?

Попри імідж рішучого лідера, Трамп відомий своєю схильністю до зміни позицій. В американських політичних колах навіть з’явилася абревіатура TACO — «Trump Always Chickens Out» («Трамп завжди відступає»). Проте цього разу він діяв інакше.

За словами Кука, вирішальну роль відіграло кілька факторів.

По-перше, вражаючі військові успіхи Ізраїлю в рамках операції «Народ як лев» (Rising Lion). Ізраїльські військово-повітряні сили встановили контроль над іранським повітряним простором, завдали точкових ударів по стратегічних об’єктах і ліквідували ключових представників військового та наукового керівництва Ірану.

Уже наступного ранку після початку ізраїльських ударів Трамп почав позиціонувати себе як співучасника операції, заявляючи в соціальних мережах:

«Ми контролюємо небо Ірану».

Як відзначає автор статті, «Трамп любить переможців», і коли побачив ефективність ізраїльських дій, негайно приєднався до ініціативи.

Дипломатичний тиск Ізраїлю

Другим важливим чинником стала багаторічна дипломатична кампанія Ізраїлю, спрямована на переконання США в необхідності силового вирішення іранської ядерної проблеми.

Кук наголошує на важливому моменті: твердження про те, що прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу «втягує США у війну», є не лише спрощенням, а й небезпечним відлунням антисемітських стереотипів про «єврейських ляльководів».

Натомість, підкреслює автор, Ізраїль діє абсолютно раціонально, захищаючись від країни, яка:

• Відкрито декларує знищення Ізраїлю як одну з головних зовнішньополітичних цілей
• Витрачає мільярди доларів на фінансування антиізраїльських угруповань («Хезболла», «Хамас», хусити, іракські шиїтські міліції)
• Накопичила ядерні матеріали в обсягах, що значно перевищують потреби цивільної програми

Після нападу «Хамас» у жовтні 2023 року ізраїльська стратегія стримування перестала працювати. Як зазначає Кук,

«Ізраїль тепер вірить Ірану та його союзникам, коли вони кажуть, що хочуть його знищити».

У цьому контексті звернення Нетаньягу до Вашингтону за допомогою виглядає не маніпуляцією, а логічним кроком будь-якого ізраїльського прем’єра в подібній ситуації.

Фатальний прорахунок Тегерану

Третім фактором став стратегічний прорахунок іранського керівництва. Аятола Алі Хаменеї та його радники, як і багато спостерігачів, не вірили, що Трамп піде на силовий сценарій. У Тегерані розраховували, що президент США все одно віддасть перевагу переговорам і врешті-решт змусить Ізраїль припинити військові дії.

Навіть після тижня інтенсивних ізраїльських бомбардувань базові вимоги Ірану залишилися незмінними. Іранське керівництво планувало продовжити свою традиційну тактику: затягувати переговорний процес, виснажувати американську сторону й домогтися угоди, яка дозволить зберегти право на збагачення урану при одночасному просуванні до створення ядерної зброї.

Однак Трамп зробив інший висновок: удар по ядерній інфраструктурі або знищить іранську програму, або створить кращі умови для майбутніх переговорів.

Невизначені наслідки

Попередні оцінки свідчать, що завдана шкода може бути меншою, ніж заявив Трамп у своєму зверненні до нації. Якщо ці повідомлення підтвердяться, США можуть зіткнутися з Іраном, який прискорить створення ядерної зброї. Це означатиме необхідність довгострокової американської військової присутності в регіоні для стримування та контролю Тегерану.

Як підсумовує Кук, стримування не обов’язково поганий результат — але саме з нього варто було починати, а не з ескалації.

Чому це важливо знати

Зміна американської політики щодо Ірану та удари по ядерних об’єктах можуть мати серйозні наслідки для України:

1. Розпорошення уваги та ресурсів США. Новий близькосхідний конфлікт неминуче відтягне частину американської політичної уваги та військових ресурсів від підтримки України в критичний момент війни.

2. Небезпечний прецедент. Превентивний удар без мандата ООН створює нову норму в міжнародних відносинах, коли великі держави діють на власний розсуд, посилаючись на самозахист. Цей прецедент може бути використаний і проти України.

3. Поглиблення співпраці Іран–Росія. У відповідь на американську агресію Тегеран може ще тісніше зблизитися з Москвою, включно з розширенням військово-технічної співпраці та постачанням дронів для війни проти України.

Українській дипломатії варто уважно відстежувати розвиток подій — не лише через загрозу глобальної дестабілізації, але й через можливі зміни в розстановці сил серед союзників і супротивників.