Попри глобальну увагу до України, конфлікт у Тайванській протоці дедалі частіше згадується як наступна гаряча точка.

На безпековому форумі Shangri-La в Сінгапурі міністр оборони США Піт Геґсет заявив, що «стратегія стримування Китаю не спрацює, якщо війна все ж почнеться», а отже — ризик конфлікту високий, і Вашингтон має жорстко реагувати. Подібний тон уже був раніше на Мюнхенській конференції, де віцепрезидент США Джей Ді Венс розкритикував європейські демократії за слабкість.

Пекін готується, Тайвань — мобілізується

У квітні китайська армія знову провела масштабні навчання навколо острова. Тайвань відповів зльотом винищувачів Mirage 2000 з бази в Хсіньчу — таких польотів лише за квітень зафіксовано десятки.

Сі Цзіньпін, як пише Шоль, не приховує прагнення до «повного возз’єднання Китаю», тому активно розбудовує армію, інфраструктуру й флот для потенційного вторгнення. Як нагадує автор, ще за імператора Кансі наприкінці XVII століття підкорення Тайваню тривало десятиліття — тепер усе набагато швидше, але не менш ретельно.

Прогнози Пентагону: війна може початися до 2027 року?

Американські аналітики вже кілька років попереджають, що Китай може атакувати Тайвань найпізніше до 2027 року — саме тоді, за їхніми оцінками, Пекін матиме достатню військову потужність для вторгнення. Це не далека перспектива — це буквально завтра.

Хоча китайське керівництво категорично відкидає будь-які порівняння з російською агресією проти України, паралелі стають дедалі очевиднішими. Емманюель Макрон на форумі в Сінгапурі озвучив те, про що багато хто думає, але мало хто наважується сказати вголос:

«Якщо ми дозволимо Росії безкарно забрати частину території України без жодних обмежень і реакції міжнародного порядку, як тоді ми зможемо кваліфікувати те, що станеться з Тайванем?»

Реакція Пекіну була передбачувано гострою. Китайські лідери, які вважають Тайвань своєю 23-ю провінцією, навіть проігнорували форум у Сінгапурі.

Історичний аргумент Пекіну і свобода Тайваню

Ще Мао Цзедун у 1959 році заявив, що «відносини КНР і Тайваню — це не те саме, що Німеччина, Корея чи В’єтнам». Китай з того часу незмінно стверджує, що немає «двох Китаїв», а Тайвань — це тимчасово відокремлена територія.

Проте насправді Тайвань за 70 років став успішною демократією, яка за рівнем прав і свобод не поступається країнам Заходу. Як і українці, тайванці не прагнуть жити під диктатурою. Ба більше, Тайвань — це передовий технологічний центр світу (зокрема, у виробництві мікрочипів), і його захоплення означало б радикальну зміну світового балансу.

Чому це важливо знати

Тайванський сценарій — не далека екзотика, а частина тієї ж війни, яку Росія розпочала проти України. Обидва конфлікти — це спроби авторитарних режимів знищити демократії біля своїх кордонів і переписати правила світового порядку.

Паралелі очевидні: і Україна, і Тайвань опинилися між молотом і ковадлом — великі сусіди вважають їх «своїми територіями», але народи цих країн живуть за демократичними цінностями і не бажають повертатися під диктатуру.

Для України тайванське питання критично важливе з кількох причин. Якщо Захід не зможе стримати Китай у Тихому океані, це ослабить його позиції і в Європі — Путін це добре розуміє. Не випадково Москва і Пекін координують дії від спільної риторики до військових навчань.

Українська війна вже стала частиною глобального протистояння демократій та автократій. Тайвань — наступна лінія фронту в цій війні за майбутнє світу.