Індія стала головною мішенню американських тарифів

Після запровадження Трампом 50-відсоткових тарифів індійський істеблішмент перебуває в стані шоку. Нью-Делі щиро вірив у взаємовигідну угоду з Вашингтоном, однак замість очікуваних преференцій отримав навіть гірші умови, ніж ті, якими йому погрожували спочатку.

За словами індійського посадовця, якого цитує Reuters, країні

«бракувало дипломатичної підтримки, необхідної після того, як США уклали кращі угоди з В’єтнамом, Індонезією, Японією та ЄС».

Офіційна реакція МЗС Індії залишається стриманою — сподіваючись на порятунок переговорів, Нью-Делі назвав тарифи «несправедливими, невиправданими та необґрунтованими». Індійська сторона справедливо зазначає, що Сполучені Штати продовжують купувати в Росії добрива та уран на мільярди доларів щороку.

Пекін отримує імунітет від Вашингтону

Індія не самотня у своїх проблемах — Японія також відновила закупівлі російської нафти, але уникла санкцій. Однак найбільше обурення в Нью-Делі викликає той факт, що Китай не отримав жодних покарань за свої масштабні енергетичні закупівлі в Росії.

Це мовчання приховує глибоке обурення, адже саме Китай, а не Індія, надає Путіну найсуттєвішу економічну та політичну підтримку. Проте Пекін, схоже, став занадто великим, щоб Трамп міг його залякувати. Китайські переговорники, ймовірно, отримають більше часу для укладення угоди зі США та зможуть продовжувати підтримувати Москву з недоступним для Індії імунітетом.

Хоча цього тижня Трамп заявив про можливість покарання Пекіну додатковими тарифами через російські енергоносії, один із його головних радників одразу применшив вірогідність такого кроку.

Моді під вогнем критики вдома

Різниця в підходах особливо болюча для Індії, оскільки російські енергоносії не настільки критичні, як може здатися. За оцінками рейтингового агентства ICRA, минулого фінансового року Індія заощадила лише 3,8 мільярда доларів завдяки російській нафті — порівняйте це з 242 мільярдами доларів загальних витрат на імпорт сирої нафти. До того ж не всі ці 3,8 мільярда дійшли до звичайних громадян — значна частина переробленої нафти реекспортується, знижуючи рахунки споживачів в інших країнах світу.

Враховуючи звуження знижки на російську нафту, більшість у Нью-Делі припускала, що перехід на інші джерела — включно з американськими поставками — відбудеться швидше. Але вони не вважали, що треба поспішати, сподіваючись включити це в ширшу угоду між Індією та США. Це припущення виявилося явно необачним і народженим із надмірної самовпевненості.

Опоненти Моді, розпізнавши рідкісну можливість обійти його на полі націоналізму, звинуватили прем’єра в слабкості перед Трампом. Хвиля антиамериканізму, що глибоко вкорінена в інтелектуальному класі, вийшла на поверхню через несправедливе виділення Індії як головної мішені.

Китай як новий потенційний союзник Нью-Делі?

На тлі дискомфорту Нью-Делі активізуються інші недружні до США сили. Президент Бразилії Луїс Інасіу Лула да Сілва, який також постраждав від «прозоро політичних» тарифів, зателефонував Моді з пропозицією створити спільний фронт проти Трампа. Повідомляється, що високопосадовці незабаром відправляться до Москви, а сам прем’єр-міністр може поїхати до Китаю на зустріч Шанхайської організації співробітництва, де домінує Пекін.

Поїздка Моді до Китаю була б немислимою ще рік тому — він не відвідував країну жодного разу за сім років. Але це не дивно, враховуючи, як Китай, схоже, може відкидати атаки, які Індії доводиться терпіти. Єдина країна, яку Трамп не може залякати, може також стати єдиним джерелом захисту від нього.

Чому це важливо знати

Нерівномірний підхід США до санкцій щодо союзників Росії має глобальні наслідки. Позиція адміністрації Трампа демонструє: навіть у питаннях, пов’язаних із війною в Україні, економічні інтереси та геополітична вага країни можуть переважити принципи.

Для України це тривожний сигнал. Китай, залишаючись головним економічним донором Кремля, уникає тиску, тоді як менш впливові країни піддаються санкційному примусу. Це відкриває можливості для переорієнтації світових альянсів і змінює баланс підтримки у війні Росії проти України.

Водночас це має стати застереженням для Києва: підтримка США не гарантує однакового ставлення до всіх учасників антиросійської коаліції. Вашингтон готовий карати слабших за менші «гріхи», але боїться зачепити справжнього спонсора агресора. Розуміння цієї реальності — критично важливе для формування української дипломатичної стратегії.