Лист у жовтій папці

«Сумніви щодо вашої можливої діяльності на користь американських спецслужб повністю розвіяні», — йдеться в листі від 13 лютого 2001 року, підписаному Жан-Жаком Паскалем, тодішнім керівником DST (Управління територіальної безпеки Франції). Франсуа Ейсбур дбайливо зберігає цей документ у жовтій папці.

«У цьому середовищі такі папірці — велика рідкість», — коментує він.

Цей лист поставив крапку в історії, яка розгорнулася в грудні 1993 року. Тоді Франсуа Ейсбура викликали до кабінету Раймона Нара — легендарного керівника французької контррозвідки. Досвідчений майстер шпигунства мав до нього претензії: роман з американкою Мері-Енн Баумгартнер, який «закінчився вісім років тому». На той момент французькі спецслужби вже знали — Баумгартнер була агенткою ЦРУ.

Знайомство в Нью-Йорку

Офіційно Мері-Енн Баумгартнер була звичайною американською бізнесвумен. Насправді ж — агенткою ЦРУ категорії NOC (Non-Official Cover), тобто без дипломатичного прикриття. DST розкрила її справжню роль: під виглядом витонченої американки, закоханої у французьку культуру, вона збирала інформацію для Ленглі.

Їхнє знайомство з Франсуа Ейсбуром відбулося наприкінці 1970-х на дипломатичному прийомі у фінському посольстві в Нью-Йорку. Вона представилася уродженкою Вісконсина, фахівчинею з імпорту-експорту. Висока жінка «скандинавського типу, помірна блондинка» зі стриманим шармом — такою вона закарбувалася в його пам’яті. Між ними спалахнув роман, який тривав до 1981 року, коли Ейсбур повернувся до Франції.

Паризька місія

У 1982 році, через рік після обрання Франсуа Міттерана президентом, Баумгартнер несподівано з’явилася в Парижі. Ейсбур на той час уже обіймав посаду радника міністра оборони — цінну мішень для іноземної розвідки. Вона представилася топ-менеджеркою Neiman Marcus, елітної торгової мережі, яку, за словами Ейсбура, ЦРУ часто використовувала як прикриття для своїх агентів.

Їхні стосунки відновилися.

«Я був неодружений, вона навряд чи могла мене шантажувати або маніпулювати мною», — згадує Ейсбур, пояснюючи свою безтурботність.

Роман тривав до 1985 року, коли француз зустрів майбутню дружину. Для нього це була просто любовна пригода з минулого. Для Баумгартнер — професійне завдання, частина довгострокової операції ЦРУ з проникнення у французькі урядові кола.

Операція GATT

На початку 1990-х розгорнулася справжня торгова війна. Адміністрація Джорджа Буша-старшого вела запеклі переговори з Європейським Союзом щодо GATT — Генеральної угоди з тарифів і торгівлі. Ставки були високі: йшлося про мільярдні контракти та домінування на світових ринках. Саме тоді Баумгартнер отримала нове завдання: створити мережу інформаторів серед французької політичної еліти.

Її новою мішенню став Анрі Планьйоль — високопосадовець Державної ради та професор престижного Sciences Po. У травні 1992 року на прийомі в ЮНЕСКО Баумгартнер підійшла до нього з бокалом шампанського. Представилася головою Dallas Market Center — компанії, начебто пов’язаної з американським зерновим лобі.

«Її цікавила зовсім не моя робота в Державній раді, а виключно моє викладання міжнародних відносин», — згодом розповість Планьйоль у документальному фільмі «Париж, секрети шпигунів». Він не запідозрив підступу.

29 березня 1993 року все змінилося. Едуар Балладюр став прем’єр-міністром Франції, а Планьйоль — його технічним радником з міжнародних питань. Професор миттєво перетворився на ключову фігуру в переговорах щодо GATT. І на пріоритетну ціль ЦРУ.

Гра в подвійного агента

Але Баумгартнер не знала головного — DST вже давно вела за нею спостереження. Французька контррозвідка розкрила її справжню роль і вирішила зіграти у власну гру. Планьйолю зробили пропозицію, від якої неможливо було відмовитися: стати подвійним агентом і годувати американців дезінформацією.

Почалася витончена гра в котика з мишкою. Що напруженішими ставали переговори щодо GATT, то агресивніше діяла Баумгартнер. Вона познайомила Планьйоля з «бізнесменами з Міннесоти» — насправді офіцерами ЦРУ під прикриттям зернотрейдерів. Їхні запитання не залишали сумнівів у справжніх цілях: як складаються особисті стосунки між Міттераном і канцлером Німеччини Гельмутом Колем? Яка реальна позиція Парижа в переговорах? Чи є розбіжності між президентом Міттераном і прем’єром Балладюром?

Найцинічнішою була фінансова пастка. За кожну «консультацію» Баумгартнер платила Планьйолю 5000 франків готівкою. Класичний прийом вербування: якщо інформатор захоче вийти з гри, його легко шантажувати. Достатньо погрозити розголосити, що високопосадовець брав гроші від ЦРУ — і кар’єра зруйнована, репутація знищена.

Викриття мережі

Дев’ять місяців тривала ця небезпечна гра. DST дозволяла Баумгартнер вірити в успіх її операції, водночас контролюючи кожен крок американської розвідки. У грудні 1993 року Франція нарешті домоглася свого — вигідних умов у переговорах щодо GATT. Європейці відстояли свої позиції в торговій війні зі США.

Але справжні масштаби операції Баумгартнер виявилися значно ширшими. Французька контррозвідка розкрила ще двох агентів ЦРУ серед урядовців. Першим був випускник Політехнічної школи з близького оточення міністра комунікацій Алена Каріньйона — людина з доступом до державних таємниць. Другим — технічний спеціаліст одного з паризьких центрів прослуховування, який міг передавати американцям інформацію про об’єкти спостереження французьких спецслужб.

Обох, за даними DST, завербувала саме Баумгартнер. Вона створила цілу шпигунську мережу в серці французького уряду.

Дипломатичний скандал

Французи чекали слушного моменту для удару у відповідь. Він настав у травні 1995 року, напередодні президентських виборів. Міністр внутрішніх справ Шарль Паскуа, відомий своєю жорсткістю, віддав наказ: негайно вислати з країни всю американську агентурну мережу.

Першою покинула Францію Мері-Енн Баумгартнер. За нею — четверо офіцерів ЦРУ під дипломатичним прикриттям, включно з двома ключовими фігурами: Діком Холмом, резидентом ЦРУ в Парижі, та Джозефом ДеТрані, його безпосереднім начальником з Ленглі (штаб-квартири ЦРУ). Дипломатичний скандал між союзниками був неминучий.

Через рік відбувся несподіваний поворот. New York Times опублікувала витік внутрішнього звіту ЦРУ про провал паризької операції. Документ виявився нищівним для репутації Баумгартнер. Її описували як емоційно нестабільного агента, який порушував головне правило розвідки — закохувався у власні мішені. За даними звіту, ДеТрані намагався «відключити» її від операцій, розуміючи загрозу провалу, але Баумгартнер продовжувала діяти на власний розсуд.

«DST розповіла мені про іншу її особистість — Жанна Гарріс. Вони вважають, що це було одне з її запасних прикриттів», — розкриває деталі Франсуа Ейсбур.

Після скандалу Мері-Енн Баумгартнер безслідно зникла. Жодних згадок, жодних слідів. Класичний фінал для шпигуна, що зазнав провалу — розчинитися в повітрі під новою легендою, в новій країні, з новим обличчям.

Чому це важливо знати

Історія Мері-Енн Баумгартнер демонструє, як особисті стосунки стають інструментами розвідки в політичних і економічних війнах між союзниками. Навіть дружні країни ведуть таємні операції одна проти одної, коли йдеться про національні інтереси.

Для України, яка активно інтегрується в західні структури та водночас веде війну з Росією, цей випадок — нагадування про важливість контррозвідувальної пильності. Іноземні спецслужби, включно з дружніми, можуть намагатися отримати доступ до чутливої інформації через особисті контакти з українськими чиновниками та дипломатами. Романтичні стосунки, дружба, бізнес-партнерство — усе може стати каналом впливу та збору інформації, який потім використають у переговорах або для тиску на Україну.