Що саме сталося в Ніцці?

У квітні 2025 року французький суд передав Росії право власності на православну церкву Святого Миколая та Святої Олександри і російський цвинтар Кокад у Ніцці, які понад століття контролювали нащадки білих емігрантів.

Чому це важливо зараз?

Московський патріархат використовує ці церкви як інструмент кремлівської пропаганди та можливі бази для російської розвідки в Європі під час війни проти України.

Скільки церков вже забрала Росія?

З 2010 року Росія через суди отримала контроль над Свято-Миколаївським собором у Ніцці, церквами в Парижі, Барі та «Сергієвим подвір’ям» в Єрусалимі.

Хто за цим стоїть? Процес розпочався за Володимира Путіна з ідеї історика Владлена Сироткіна про повернення «царського золота», а у 2024 році був виданий указ про відстеження втраченого майна Російської імперії.

Чому Кремль зацікавився церквами у Франції?

Російські православні церкви в Ніцці — це спадщина Belle Époque, коли французька Рив’єра була улюбленим курортом царської родини та російських аристократів. Побудовані на початку XX століття на кошти імператорської казни, ці храми стали свідками драматичного злому історії.

Після революції 1917 року доля церков залишилася невизначеною. Радянська влада офіційно відмовилася від усіх закордонних активів Російської імперії — і боргів, і майна. У правовому вакуумі, що утворився, контроль над храмами перейшов до громад білих емігрантів, які рятувалися від більшовицького терору.

Ідея повернути «втрачене царське золото» виникла наприкінці 1990-х. Російський історик Владлен Сироткін переконував, що закордонні активи імперії можуть вирішити фінансові проблеми пострадянської Росії. Теорія була сумнівною з наукової точки зору, але привабливою політично.

Путін, прийшовши до влади в 2000 році, миттєво оцінив потенціал цієї ідеї. Церкви за кордоном — це не просто нерухомість. Це платформи для проєкції «русского міра», інструменти м’якої сили та потенційні центри впливу в серці Європи.

Які церкви вже перейшли під контроль Москви?

Процес захоплення церков почався ще у 2010 році, коли французький суд визнав, що російська держава є власником Російського православного собору в Ніцці. Це другий за величиною православний собор у Західній Європі після Успенського собору в Гельсінкі.

Апеляційний суд Екс-ан-Прованса нещодавно присудив власність на два знакові об’єкти — російську православну церкву на вулиці Лоншан та російський цвинтар Кокад — Російській Федерації, повідомляє Nice Matin.

Крім Ніцци, Росія вже отримала контроль над церквами в інших країнах:

• Собор у Барі (Італія) — передано у 2009 році
• Собор у Парижі — передано раніше
• «Сергієве подвір’я» в Єрусалимі — передано у жовтні

Часті питання

Чи можуть місцеві громади оскаржити рішення?

Так, адвокат асоціації ACOR Антуан Шатен заявив про намір оскаржити рішення суду, зазначивши, що громада володіла собором добросовісно протягом 80 років.

Як це пов’язано з війною в Україні?

З моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну стало все більш очевидним, що Російська православна церква (РПЦ) здатна і готова діяти як рука Кремля — від благословення російських ракет до проповідей про необхідність війни.

Хто стоїть за судовими позовами?

Олексій Оболенський відмикає двері церкви Святого Миколая та Святої Олександри, можливо, востаннє. 80-річний очільник Російської православної культурної асоціації Ніцци (ACOR) — нащадок тих самих білих емігрантів, які століття тому рятувалися від більшовицького терору.

Два десятиліття він веде нерівний бій з російською державою за церкви, які його громада зберігала через війни, окупації та забуття.

«Це дивно думати, що сьогодні я можу відмикати ці двері востаннє»,

— каже він, оглядаючи храм, де хрестили, вінчали та відспівували чотири покоління емігрантів.

Для Оболенського втрата церкви — це не просто майнова поразка. Це спроба стерти альтернативну історію.

«Вони хочуть знищити саму ідею, що може існувати інша Росія — не путінська, не імперська. Росія толерантна, відкрита, та, що поважає власну історію, а не переписує її під диктовку Кремля», — пояснює він.

Церкви білої еміграції були острівцями свободи, де зберігалася пам’ять про Росію до ГУЛАГу та КДБ. Тепер Москва забирає і цю пам’ять.

Як Московський патріархат використовує церкви для впливу?

Путін розпочав церковну експансію вже на другий рік президентства. У 2001 році він публічно закликав до «возз’єднання розділеної російської церкви» — йшлося про повернення під контроль Москви Російської православної церкви за кордоном (РПЦЗ).

Емігрантська церква 80 років відмовлялася визнавати Московський патріархат, вважаючи його маріонеткою спочатку КДБ, а потім Кремля. Але Москва знайшла ключ до їхніх сердець.

У 2007 році відбувся стратегічний прорив. Московський патріархат канонізував царя Миколу II та його родину — жест, перед яким не встояли єпископи РПЦЗ, для яких царська родина була святинею. Підписання Акту канонічного спілкування формально возз’єднало церкви.

Але за релігійною риторикою ховався юридичний капкан. Об’єднання створило правову спадкоємність між Російською імперією та сучасною Росією — те, що Кремль ніколи не наважувався проголосити офіційно. Тепер Москва могла претендувати на всі дореволюційні церковні активи як «законний спадкоємець» імперії.

Церкви стали троянським конем російського впливу в Європі.

Часті питання

Чи є загроза для національної безпеки Франції?

Болгарія вже вислала російських священнослужителів, підозрюваних у шпигунстві, а ФБР у 2023 році попередило, що Росія, ймовірно, намагатиметься завербувати шпигунів з російських православних церков у США.

Що буде з місцевими парафіянами?

Деякі залишилися у своїх церквах, не бажаючи бути вигнаними Кремлем; інші почали відвідувати сусідній грецький собор.

Який зв’язок з війною проти України?

Церковна війна передувала танковій. У січні 2019 року, коли російські «іхтамнєти» вже п’ятий рік воювали на Донбасі, Україна завдала Москві несподіваного удару — не зброєю, а томосом.

Патріарх Константинопольський Варфоломій використав свої історичні права на Київську митрополію, щоб надати автокефалію Православній церкві України (ПЦУ). Одним розчерком пера він розірвав 333-річну залежність української церкви від Москви.

Кремль сприйняв це як оголошення війни. Московський патріархат негайно розірвав стосунки з Константинополем — вперше за тисячу років православний світ розколовся так глибоко. Священики двох патріархатів більше не можуть спільно правити літургію, а віряни — причащатися в «чужих» храмах.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, маски впали остаточно. Патріарх Кирило (Володимир Гундяєв) благословляє ракети, які вбивають українських дітей. Проповідує, що війна — це священний хрестовий похід проти «гей-парадів» та «західних цінностей». Називає геноцид «духовним очищенням».

Церкви в Ніцці — частина цієї війни. Кожен храм під контролем Московського патріархату стає форпостом «русского міра» та платформою для виправдання геноциду.

Чому це важливо знати

Церкви в Ніцці — це не спір про нерухомість. Це битва за майбутнє Європи.

Кожен храм, який переходить під контроль Московського патріархату, стає зброєю в руках Кремля. Болгарія вже вислала російських священників за шпигунство. ФБР попереджає про вербування агентів через церкви. А Франція продовжує передавати Росії стратегічні об’єкти в серці Європи.

Для українців це особливо болісно. Ті самі церкви, що благословляють ракетні удари по Харкову та Одесі, отримують легальні платформи в Парижі та Ніцці. Патріарх Кирило (Володимир Гундяєв), який називає геноцид «священною місією», тепер має кафедри для проповіді «русского міра» за сотні метрів від Єлисейського палацу.

Французькі судді, можливо, не усвідомлюють, що підписують. Повертаючи Росії «царську спадщину», вони створюють небезпечний прецедент. Сьогодні — церква в Ніцці. Завтра — собор у Берліні чи Римі.

Кремль використовує благочестиві фасади церков для брудної роботи спецслужб. І поки Європа розбирається з юридичними тонкощами власності столітньої давнини, Москва будує мережу впливу для війн майбутнього.

Білі емігранти тікали від більшовицького терору століття тому. Їхні нащадки сьогодні знову втрачають свої церкви — цього разу через європейські суди.