Військові навчання, гібридні провокації, атаки на критичну інфраструктуру — усе це створює загрозу, яка вже не видається гіпотетичною. Видання Welt провело велике журналістське розслідування про те, що насправді відбувається у цьому «внутрішньому морі НАТО».

Морські навчання: демонстрація готовності

У квітні 2025 року німецьке судно Mosel перетворилося на командний центр важливих спільних навчань НАТО в Балтійському морі. Це був не просто тренувальний захід — це демонстрація готовності Альянсу захищати регіон.

«Ми досліджуємо морське дно за допомогою найсучасніших технічних засобів німецького флоту, тому що маємо цю спроможність», — пояснює фрегатенкапітан Маріо Беверт, керівник маневрів.

Він підкреслює, що зібрані дані інтегруються в більш масштабну розвідувальну картину підводної ситуації як у Балтійському, так і в Північному морях.

Такі навчання відображають нову стратегічну реальність: НАТО активно переглядає та вдосконалює оперативне планування в Балтійському регіоні. Головне завдання – забезпечити, щоб у разі конфлікту з Росією критично важливі морські шляхи постачання залишалися функціональними. Особливо це стосується логістичних маршрутів, що з’єднують атлантичне узбережжя США зі східною частиною Балтики, звідки надходить підтримка найбільш вразливим східним союзникам.

«Якщо Росія спробує блокувати ці маршрути, ми будемо готові діяти», – наголосив один з офіцерів, підкреслюючи важливість підтримки свободи навігації в регіоні, який в натівських колах часто називають «внутрішнім морем НАТО».

Зміна безпекового ландшафту: від тренувань до реального ризику

Генерал-лейтенант Юрген-Йоахім фон Зандрарт, який до недавнього часу командував Багатонаціональним корпусом «Північний Схід» НАТО, ділиться тривожними оцінками ситуації. За його словами, індикатори загрози досягли критичного «темно-червоного» рівня ще до повномасштабного російського вторгнення в Україну в лютому 2022 року.

«Якщо Путін не програє війну проти України, він її виграє — і таким чином легітимізує війну як інструмент своєї політики», — заявляє фон Зандрарт з військовою прямолінійністю.

Генерал наголошує на фундаментальній відмінності в підходах: «Розрахунок прибутків і втрат у росіян зовсім інший, ніж у нас. Кремлю байдуже, чи загинуть для досягнення його цілей 600 тисяч росіян».

Втім, найбільше занепокоєння високопоставленого офіцера викликає не лише ситуація на самій лінії протистояння.

«Коли я був командувачем, я не хвилювався про НАТО — воно було під контролем. Проте ми не контролюємо наші столиці. Мене більше турбує те, що відбувається за моєю спиною, ніж те, що переді мною», — пояснює він, імовірно маючи на увазі вразливість західних суспільств до нестабільності та дезінформації, а також потенційну політичну нерішучість лідерів.

Для фон Зандрарта, який має бойовий досвід в Афганістані, нинішня ситуація принципово відрізняється від попередніх конфліктів.

«Це щось зовсім інше… Тут ідеться про наше існування», — зазначає він.

Балтія — поле бою для гібридних атак

Німецький мінний тральщик Datteln колись мав єдину місію — очищати Балтійське море від смертоносної спадщини двох світових воєн. У морських глибинах досі залягає близько 1,6 мільйона тонн боєприпасів — міни, торпеди та навіть хімічна зброя, які й досі становлять небезпеку.

Але сьогодні завдання суттєво розширилося. Фрегатенкапітан Маркус Фіне, найдосвідченіший командир мінного флоту Німеччини, пояснює: «Після вторгнення Росії в Україну наша місія змінилася. Тепер ми також стежимо за підводними газогонами, електричними та комунікаційними кабелями – за всією критичною інфраструктурою, яка може стати мішенню для саботажу».

За його словами, екіпаж Datteln регулярно фіксує підозрілі дії: «За останні місяці ми неодноразово спостерігали кораблі, які поводяться нестандартно — проходять над енергетичними лініями замість дотримання звичайних маршрутів. Ми відслідковували їх та оцінювали за спеціальними критеріями. Балтійське море здається компактним, але тут надзвичайно інтенсивний судноплавний рух».

Невидимі гравці та відкриті провокації

Особливу стурбованість викликає так званий «тіньовий флот» Росії — судна, що навмисно приховують свою ідентифікацію, плавають без прапорів або з підробленими документами. Міністр закордонних справ Німеччини Йоганн Вадефуль нещодавно визнав це «абсолютним ризиком для безпеки» і анонсував посилення санкцій проти цих суден.

Наскільки реальна ця загроза, демонструє нещодавній інцидент: естонські військово-морські сили виявили біля фінського узбережжя танкер без прапора, який фігурував у британському санкційному списку. Коли естонці спробували провести інспекцію судна, екіпаж відмовився від перевірки. Ситуація небезпечно загострилася, коли на у небі з’явився російський бойовий літак, який демонстративно порушив повітряний простір НАТО.

«Такі інциденти — не випадковість. Це частина стратегії, спрямованої на перевірку нашої рішучості та можливостей реагування», — коментує військовий аналітик.

У відповідь на ці виклики НАТО посилює патрулювання в регіоні, розширює використання безпілотників та інших систем спостереження.

Проблема США: що означає політика Трампа для НАТО

«Ми прокидаємося в новій геополітичній реальності» — такими словами описує поточну ситуацію Йоганнес Петерс, керівник відділу морської стратегії та безпеки в Інституті безпекової політики при Кільському університеті, одному з провідних європейських аналітичних центрів у своїй галузі.

На його переконання, повернення Дональда Трампа до Білого дому кардинально змінило геополітичний ландшафт.

«США під керівництвом Трампа більше не є надійним партнером, що поділяє наші цінності, — каже він. — За лічені тижні нова адміністрація зруйнувала 80-річну неперервність американської зовнішньої та безпекової політики».

Петерс висловлює особливу тривогу щодо майбутнього колективної оборони НАТО. Колишня непохитність статті 5 Північноатлантичного договору, яка гарантує, що напад на одного члена альянсу розглядається як напад на всіх, тепер опинилася під питанням через непослідовні заяви американського президента.

«Трамп зробив колективну оборону умовною. І це суттєво розширює простір для маневру Путіна», – наголошує експерт. За його оцінкою, ймовірність військового конфлікту між Росією та Заходом тепер зросла, і якщо такий конфлікт виникне, він найімовірніше почнеться саме в Балтійському регіоні.

«Якщо бути відвертими, НАТО вже зараз серйозно послаблений тим, що Трамп публічно поставив під сумнів статтю 5», — наголошує Петерс, додаючи, що для Путіна три країни Балтії ніколи не були «легітимними державами» – так само, як і Україна.

На думку експерта, саме ці чинники створюють «вибухонебезпечну суміш» в регіоні, де ключова формула безпеки — «надійна стримуюча сила» — потребує як військових можливостей, так і політичної волі, щоб їх застосувати.

«Перше у НАТО безсумнівно є, але якщо бракуватиме другого, ці можливості нічого не варті», — резюмує фахівець.

Польський рубіж: укріплення проти Калінінграда

Там, де проходить лінія польсько-російського кордону, сьогодні формується один із найукріпленіших рубежів Європи. Польща, добре пам’ятаючи історичні уроки сусідства з імперськими амбіціями Москви, кардинально переглянула свою прикордонну стратегію після російського вторгнення в Україну.

Багаторівнева система захисту

«Тут не пройде ніхто, кого ми не хочемо бачити», — категорично заявляє Маріуш Гараф, командир найбільшого польського прикордонного пункту Гжехотки, розташованого на кордоні з російським ексклавом — Калінінградом.

З першого погляду прикордонні укріплення можуть здатися досить простими – колючий дріт та огорожі. Але це лише зовнішній шар багаторівневої системи безпеки. За периметром розгорнута найсучасніша технологія: повсюдні камери спостереження, тепловізори, датчики руху, а під землею — надчутливі сейсмічні сенсори, які фіксують кожен крок.

«Ми захищаємо тут не лише наших 38 мільйонів співвітчизників, а й усіх громадян Європейського Союзу», — підкреслює Гараф, наголошуючи на загальноєвропейському значенні цього кордону.

Від торгівлі до оборони

Нинішня ситуація разюче контрастує з недавнім минулим. Коли у грудні 2010 року прикордонний пункт Гжехотки урочисто відкривали, він був спроєктований для обслуговування інтенсивного руху — сім смуг в обидва напрямки могли пропускати до 8000 автомобілів щодня.

Сьогодні цей рух скоротився до приблизно 600 машин, а з 2022 року Польща повністю припинила в’їзд для громадян Росії, за винятком тих, хто має громадянство ЄС або спеціальні дозволи. Ледь жевріє й вантажний транспорт — зрідка з’являються вантажівки з сербськими, турецькими чи македонськими номерами.

Військовий компонент

Справжня оборонна інфраструктура розташована на кілька кілометрів углиб від прикордонної лінії. Хоча її деталі засекречені, відомо, що Польща розмістила тут сотні новітніх південнокорейських танків K2, які були замовлені влітку 2022 року.

Варшава сьогодні витрачає на оборону більшу частку ВВП, ніж будь-яка інша європейська країна НАТО. У цьому регіоні, на прямій лінії між Калінінградом з його ракетним арсеналом і рештою Європи, польська готовність до захисту набуває особливого значення.

Атмосфера навколо кордону відображає зміну пріоритетів: раніше жваві прикордонні селища, як-от Гжехотки, тепер занурені в моторошну тишу. Багато будинків покинуті, а деякі населені пункти, позначені на карті, вже фактично не існують.

Гра в реальність: як військові готуються до гібридних загроз у Балтії

Коли полковник Бундесверу Зенке Мараренс помітив, що його лекції про гібридні загрози швидко забуваються слухачами, він вирішив звернутися до методики, яку прусські офіцери використовували ще 200 років тому – стратегічних ігор.

Так народилася Hybrid Commander Sisu — унікальна настільна гра з глибоким практичним значенням. Назва невипадкова: фінське слово «sisu» означає внутрішню силу, витривалість і стійкість – якості, необхідні для протистояння сучасним загрозам.

«Балтійський регіон я обрав тому, що саме там можна достовірно змоделювати найрізноманітніші сценарії загроз», — пояснює Мараренс, який поєднує військову службу з дослідницькою роботою в галузі гібридних конфліктів.

Навчання через дію

Гра розгортається на великій платформі розміром 1,5 квадратних метра з вісьмома ігровими полями формату А3. Навколо збираються до 25 учасників, а ігрова сесія триває близько шести годин.

Учасники стикаються з реалістичними сценаріями: російські спецслужби підбурюють російськомовне населення в одній із Балтійських країн, після чого воно просить Москву про «захист»; або російські літаки порушують повітряний простір Литви і скидають бомби на казарми Бундесверу, а Кремль згодом називає це «трагічною випадковістю».

«Ці сценарії змушують учасників ухвалювати рішення в умовах, максимально наближених до реальних, коли немає часу на тривалі консультації», — розповідає полковник, додаючи, що гра завершується, якщо всі учасники погоджуються активувати статтю 5 Договору НАТО або подібні положення договору ЄС.

Підготовка до непередбачуваного

Hybrid Commander Sisu вже привернула увагу не лише військових, а й політичних фондів та аналітичних центрів. У США такі воєнні ігри (wargaming) давно стали популярним інструментом серед політиків.

Мараренс підкреслює, що реальний конфлікт, якщо він станеться, буде набагато брутальнішим, ніж уявляють більшість європейців: «Необмежене насильство проти цивільного населення — це невід’ємна частина російської військової стратегії. Щодо цього не можна мати жодних ілюзій».

Симуляція дозволяє побачити, наскільки швидко можуть розвиватися події у критичних ситуаціях, і тренує здатність швидко оцінювати можливі наслідки різних рішень.

«Ми вчимося передбачати непередбачуване, — резюмує Мараренс, — і це може врятувати життя та запобігти війні в реальному світі».

У центрі гібридної війни: як Фінляндія стала форпостом безпеки Європи

У сучасному офісному комплексі в Гельсінкі розташована установа, яка щодня відстежує те, що більшість європейців ще не усвідомлює як системну загрозу. Європейський центр передового досвіду з протидії гібридним загрозам (Hybrid CoE) — унікальна інституція, де 50 фахівців працюють на випередження, аналізуючи новітні методи підривної діяльності.

«Ми єдина організація такого типу в Європі, яку підтримують 36 країн», — пояснює директорка Центру Тейя Тіілікайнен, колишня державна секретарка МЗС Фінляндії та авторитетна експертка з міжнародної безпеки.

Співпраця в Центрі виходить далеко за межі обміну інформацією, зазначає вона.

«Ми спільно вивчаємо, які гібридні методи застосовуються, як вони розгортаються в різних контекстах і які існують можливості протидії», — каже Тіілікайнен.

Важливу роль відіграють США, представники яких регулярно консультуються з фінськими колегами та навіть делегують своїх спеціалістів до Центру.

«Росія вже готується до конфлікту»

61-річна Тіілікайнен, яка очолює Hybrid CoE з 2019 року, констатує, що за цей час масштаб та інтенсивність гібридних загроз драматично зросли.

«Особливо в Балтійському регіоні ми спостерігаємо, як дедалі більше інструментів застосовуються більшою кількістю акторів з єдиною метою – підірвати наші цінності, нашу безпеку та нашу стабільність», — зазначає вона.

Експертка не залишає місця для ілюзій: «Росія вже зараз готується до військового конфлікту із Заходом. У Балтійському регіоні випробовуються різні сценарії: саботаж кабелів і трубопроводів, порушення GPS-сигналів, кібератаки — все це робиться для тестування наших реакцій».

Німеччина – особлива мішень

За оцінкою Тіілікайнен, Росія має особливий інтерес до Німеччини через її ключову роль в ЄС та міцні трансатлантичні зв’язки.

«Москва націлена на послаблення та розділення німецького суспільства, щоб зменшити вплив країни», — пояснює вона.

Путін, за її словами, не має конкретного плану щодо початку відкритого конфлікту: «Він чекає на сприятливі можливості. Як тільки ЄС і НАТО продемонструють слабкість, ймовірність зіткнення значно зростає».

Стратегія випередження

Центр не лише аналізує загрози, а й розробляє проактивні підходи.

«Наша мета — забезпечити, щоб європейські країни могли розпізнавати гібридні атаки на ранніх стадіях і ефективно на них реагувати», – підкреслює Тіілікайнен.

Серед пріоритетів Центру – аналіз вразливостей критичної інфраструктури, протидія дезінформації та координація зусиль різних гравців, від урядів до приватного сектору.

«Гібридна війна вже триває, і чим краще ми до неї підготовлені, тим менша ймовірність переростання у відкритий конфлікт», — резюмує директорка Центру.

Чому це важливо

Балтійський регіон перетворився на критичний геополітичний барометр нашого часу. Тут проходить невидима лінія, яка випробовує рішучість і здатність Альянсу захищати своїх членів. Саме в Балтійському морі та прилеглих територіях сьогодні найгостріше перетинаються стратегічні інтереси ключових гравців: Москви, Вашингтону, Варшави і Берліну.

Точка неповернення

Аналітики наголошують: якщо Захід не демонструватиме послідовну та швидку реакцію на постійні гібридні провокації Росії, ризик переростання таких атак у відкритий конфлікт зростатиме з кожним днем. Путінський режим методично випробовує «червоні лінії», намагаючись визначити, наскільки далеко він може зайти без серйозних наслідків.

«Найбільша небезпека сьогодні – це не масштабне вторгнення, а поступова ескалація через серію інцидентів, кожен з яких окремо може здаватися незначним, але разом вони створюють передумови для конфлікту», — пояснює один з експертів із безпеки.

Уроки історії

Військові історики нагадують: великі конфлікти рідко починаються з формального оголошення війни. Перша світова війна спалахнула після вбивства ерцгерцога Франца Фердинанда, Друга світова в Європі почалася з обстрілу німецьким лінкором «Шлезвіг-Гольштейн» польських позицій на Вестерплатте – саме в тому місці, де нині проводяться натівські навчання.

У сучасних умовах такими каталізаторами можуть стати перехоплення військового літака, зіткнення кораблів, кібератака на критичну інфраструктуру або провокація проти російськомовної меншини в Балтійських країнах. В еру ядерної зброї і гіперзвукових ракет час реагування скорочується до хвилин або навіть секунд.

Виклик майбутнього

Для НАТО і ЄС ситуація в Балтійському регіоні стає випробуванням не лише військової готовності, але й політичної волі та інституційної стійкості. Чи зможуть демократичні суспільства ухвалювати швидкі, скоординовані рішення в умовах кризи? Чи витримають трансатлантичні зв’язки випробування новим стилем американської адміністрації? Чи готові європейські країни інвестувати в оборону в необхідних масштабах?

Відповіді на ці питання визначатимуть не лише майбутнє Балтійського регіону, але й загальну архітектуру європейської безпеки на десятиліття вперед. Поки що єдине, що об’єднує військових, політиків та експертів — це усвідомлення, що зіткнення в цьому регіоні може статися набагато швидше, ніж думає більшість європейців.