Вагітність в окопах: реалії фронтового життя

Українські військовослужбовиці зазвичай несуть службу до сьомого місяця вагітності, часто в надзвичайно важких умовах — під постійними обстрілами, без опалення взимку, води та елементарних санітарних умов.

Олена, бойова медикиня, згадує момент в окопі на передовій на сході України, коли додаток на її телефоні сповістив про овуляцію:

«Я зрозуміла, що насправді маю бути вдома й робити дитину, а не сидіти в цьому окопі».

Але повернутися додому одразу було неможливо. Після шести місяців спроб — лавіруючи між візитами до лікарів-репродуктологів під час коротких відпусток — їй нарешті вдалося завагітніти.

«Війна — це війна, але життя триває», — каже вона.

Надія, 25-річна радистка, служила на передовій до восьми з половиною місяців вагітності.

«Це страшно — кожен день, — розповідає вона. — Прокидаєшся й думаєш, чи все гаразд, чи всі ще живі».

Щоранку вона змітала з ліжка штукатурку, яка обсипалася зі стелі після нічних вибухів.

«Ти постійно думаєш про благополуччя своєї дитини. Це був щоденний безперервний стрес у поєднанні з постійною фізичною активністю».

Пологи під звуки сирен

У лютому Надія народила сина Ярослава через кесарів розтин. Вона каже, що хотіла довести собі та побратимам зі 111-ї бригади територіальної оборони, що «нічого мене не зупинить».

Оля, 39-річна старша бойова медикиня на сході України, у травні народила доньку Ірину. Протягом вагітності вона розмовляла з ненародженою дитиною — розповідала, що відбувається навколо, запевняла в своїй любові, обіцяла, що все буде добре, і пояснювала важливість їхнього завдання.

«Наші діти — це майбутнє цієї країни, — каже Оля. — Ми маємо захистити наших дітей. І ми маємо звільнити країну заради їхнього майбутнього».

Системні проблеми та дискримінація

Українська армія поки що не готова повноцінно підтримувати вагітних військовослужбовиць та молодих матерів. Бракує спеціальної уніформи для вагітних, належної пренатальної допомоги, дитячих садків при військових частинах.

Після пологів жінки отримують 126 днів оплачуваної відпустки, якщо планують повернутися на службу. Альтернатива — три роки неоплачуваної відпустки. Після завершення оплачуваного декрету держава виплачує лише близько 170 доларів щомісяця на дитину.

Майор Вікторія Кравченко, військова психологиня з 16-річним досвідом служби, яка досліджує проблему сексизму в армії, констатує:

«Не секрет, що гендерні упередження існують».

Жінки регулярно стикаються з командирами, які ставлять під сумнів їхнє бажання повернутися після пологів або взагалі сумніваються в їхній придатності до служби.

Валентина, механік піхоти з 2019 року, яка народила дитину наприкінці 2021-го, місяцями шукала підрозділ, готовий прийняти її знову на службу. Кілька командирів відмовили. Один прямо заявив, що їй слід сидіти вдома з дитиною. Дозвіл на повернення вона отримала лише в серпні 2023 року, коли її синові виповнилося 18 місяців.

Допомога від волонтерів

Недержавні організації намагаються заповнити прогалини в системі підтримки.

Громадська організація «Землячки» виготовляє та надсилає спеціальну материнську уніформу для вагітних військовослужбовиць.

Благодійний фонд «Квітна» забезпечує безкоштовну медичну допомогу жінкам через мобільні клініки. Гінеколог Тарас Єфтемій розповідає, що під час однієї ротації мобільна клініка обстежила 573 військовослужбовиці — п’ятеро з них були вагітними.

Доктор Віта Марченко, 62-річна лікарка госпіталю в Слов’янську, яка опікується вагітними військовими, ділиться спостереженнями:

«Я ніколи не думала, що в нас буде стільки жінок на війні».

На її думку, вагітність військовослужбовиці відрізняється від цивільної лише тим, що надає «більше мети» — вони завжди пам’ятають, за що воюють.

Важкий вибір між службою та материнством

Після народження дітей жінки стають перед болісним вибором: скільки часу залишатися вдома з немовлям і чи повертатися до армії, яка гостро потребує досвідчених бійців.

Надія обрала трирічну неоплачувану відпустку. «Як я можу його залишити?» — запитує вона, маючи на увазі новонародженого сина. Втім, планує повернутися на службу, коли термін відпустки завершиться.

Оля офіційно звільнилася з армії після народження доньки, але вже планує повернутися через рік:

«У нас залишилося дуже мало людей з необхідним рівнем досвіду та професіоналізму. А це довга гра, тому ми потрібні»

Чому це важливо знати

Історії українських військових матерів розкривають унікальний вимір війни, де боротьба за виживання нації переплітається з народженням нового життя. Ці жінки доводять, що навіть у найтемніші часи війни народжується надія — у буквальному сенсі.

Їхнє рішення служити під час вагітності та повертатися на фронт після пологів свідчить про глибоке усвідомлення: захищаючи Україну, вони захищають майбутнє власних дітей.

Для українського суспільства цей досвід має особливе значення. Він нагадує, що війну виграють не лише зброєю, а й незламною вірою в життя, яке обов’язково переможе смерть.