Сценарій, за якого Марін Лепен опиняється в Єлисейському палаці, Найджел Фарадж — на Даунінг-стріт, а Аліса Вайдель — у федеральній канцлерії в Берліні, ще недавно виглядав політичною фантастикою. Але сьогодні ці політики очолюють рейтинги підтримки у своїх країнах.

Британський прорив

Найнесподіваніші зрушення відбулися у Великій Британії. Найджел Фарадж, натхненник Brexit і засновник Reform UK, після повернення в політику здобув понад 30% намірів голосувати за нього, випередивши правлячу Лейбористську партію (20%) та консерваторів (18%). Прем’єр-міністр Кір Стармер визнав його лідером «справжньої опозиції», чим фактично легітимізував його позиції.

Центральною темою для Reform UK стала імміграція. Лише за період з 2021 по 2024 рік до Британії приїхало 4,5 мільйона людей — це одна двадцять п’ята всього населення країни. Обіцянки урядів, як консервативного, так і лейбористського, обмежити нелегальні та легальні міграційні потоки залишилися невиконаними.

Німецький фактор

У Німеччині «Альтернатива для Німеччини» (AfD) на федеральних виборах у лютому 2024 року отримала рекордні 152 мандати в Бундестазі — на 69 більше, ніж у 2021 році. Це довготривалий наслідок рішення Ангели Меркель десять років тому відкрити країну для сирійських біженців. Сьогодні AfD навіть випереджає за рейтингами ХДС Фрідріха Мерца — 26% проти 25% згідно з опитуванням Forsa для RTL наприкінці серпня.

Французька нестабільність

Франція фактично стала некерованою після дострокових виборів 2024 року, які зробили «Національне об’єднання» (Rassemblement national) Марін Лепен найбільшою фракцією з 123 депутатами у Національних зборах. Це унеможливило формування стабільного уряду та перетворило парламент на арену постійного протистояння.

Спільні риси популістського тріумвірату

Попри національні особливості, три партії — Reform UK, AfD та RN — використовують схожі методи та експлуатують однакові теми: відторгнення масової імміграції, недовіра до традиційних еліт, ностальгія за уявним минулим, скептицизм щодо кліматичної політики. Усі три демонструють симпатії до Володимира Путіна (хоча у Фараджа вони менш виражені) та надихаються успіхами Дональда Трампа.

Наслідки для Європи

Посилення популістів створює системну кризу на різних рівнях. У Великій Британії консерватори продовжують втрачати електорат, навіть перейнявши антиімміграційну риторику. У Німеччині традиційні партії змушені укладати складні коаліції проти AfD, що паралізує політичний процес. У Франції політична система опинилася в глухому куті.

На загальноєвропейському рівні це послаблює франко-німецьку вісь, гальмує необхідні економічні реформи та ускладнює вироблення спільної відповіді на виклики від адміністрації Дональда Трампа чи агресивну політику Росії.

Чому це важливо знати

Для України зміцнення націонал-популістів у Європі несе серйозні ризики. Ці політичні сили традиційно скептично ставляться до підтримки Києва, виступають проти санкцій щодо Росії та закликають до «реалістичної співпраці» з Кремлем. Якщо Лепен, Фарадж чи Вайдель посилять свій вплив, це може призвести до ерозії європейської єдності у протистоянні російській агресії.

Водночас політична нестабільність у Франції, Німеччині та Великій Британії відкриває вікно можливостей для активнішої української дипломатії з іншими партнерами — країнами Східної Європи, Балтії та Скандинавії, які демонструють послідовнішу підтримку України в її нинішній війні з Росією.