«Story of a Murder» Геллі Рубенгольд: переосмислення справи Криппена очима жінок, пише The Guardian

У новій книзі «Story of a Murder: The Wives, the Mistress and Doctor Crippen», британська історикиня та письменниця Геллі Рубенгольд повертається до одного з найвідоміших злочинів ХХ століття — справи Говлі Гарві Криппена, що вбив свою дружину в Лондоні у 1910 році. Але цього разу в центрі оповіді не сам убивця, а жінки, що опинились у його тіні — дружина, коханка, колеги, подруги, жертви.

Злочин у світлі газових ламп

Останнього дня січня 1910 року, після вечері з друзями, Белл Елмор (справжнє ім’я — Кунігунда Маккамоцкі) безслідно зникає. Її чоловік — доктор Криппен, гомеопат, невтомно запевняє, що вона поїхала до Америки через сімейну кризу, а згодом — що вона померла в Лос-Анджелесі від двобічної пневмонії.

Це стало початком міжнародної сенсації: пошук зниклої, чутки, наростання підозри, і зрештою — виявлення решток тіла під підлогою в будинку подружжя.

Біографія вбивці: втеча як стиль життя

Рубенгольд повертається до витоків — життя Криппена в США наприкінці XIX століття. Там він одружується з медсестрою Шарлоттою Белл, заводить дитину, постійно переїжджає, змінює імена, уникає боргів. Після смерті Шарлотти від інсульту — новий шлюб, нова ідентичність, нова жінка — Белл Елмор, співачка-аматорка, яка з часом починає виступати в вар’єте, купує коштовності, хутра, фліртує й принижує чоловіка. У той самий час Криппен закохується у свою друкарку Етель Ле Нев, молодшу на 20 років.

Коли Белл зникає, Ле Нев вже носить її коштовності, мешкає в її домі, ходить у її сукнях і навіть, як виявиться пізніше, має її гроші.

Містика злочину: не “хто”, а “чому”

«Криппен — двигун цієї історії, хоч і м’який з вигляду. Загадка тут не в тому, хто вбив, а навіщо», — пише критик Ентоні Квінн.

Рубенгольд прагне зсунути акцент із фігури вбивці на жінок, як це було в її блискучій книзі «The Five», присвяченій жертвам Джека-Різника. Але цього разу, на відміну від справи невідомого маніяка, ми точно знаємо, хто вбивця. І Криппен, попри “порожнечу” свого характеру, продовжує домінувати. На багато ключових питань, включно з мотивом, авторка не знаходить відповідей — і чесно визнає межі біографічного дослідження.

Втеча, погоня, технологія: як радіо викрило злочинця

Криппен і Ле Нев тікають до Бельгії, а звідти — на пароплав SS Montrose, прямуючи до Канади. Але капітан корабля розпізнає їх, і завдяки новітній на той час радіотелеграфії, передає дані в Лондон. Так починається «Велике океанське переслідування»: головний інспектор Волтер Дью сідає на швидший корабель і арештовує пару ще до прибуття в Канаду.

Суд, сексизм і подвійні стандарти

На процесі в Old Bailey Криппен був швидко засуджений і повішений, але Ле Нев змальовують як “невинну леді”, яку “обманув злий чоловік”. Вона вийшла з суду вільною. Але в той самий місяць — «Чорна п’ятниця», коли жінок-сусфражисток у Лондоні брутально били, калічили і принижували поліціянти та перехожі. Рубенгольд гостро підкреслює: суспільство того часу толерувало слабку, слухняну жінку, але не дозволяло опору чи самостійності.

Постскриптум: тиша тривалістю в життя

Останній розділ книги — справжнє одкровення. Етель Ле Нев, після виправдання, змінила ім’я на Етель Сміт, вийшла заміж, мала дітей і померла в 1967 році. Її діти дізнались про минуле матері лише у зрілому віці, коли з ними зв’язався журналіст. Такий рівень імпостури й приховування — сам по собі детективний сюжет.

Чому це важливо знати

«Історія вбивства» не просто реконструює знаменитий злочин, а змушує нас побачити як суспільні уявлення про жінку — від дружини до коханки — визначали їхню долю. Це історія про правду, яку не завжди можна довести, про кримінальну справу, яка віддзеркалює не лише насильство, а й структурну нерівність, лицемірство та моральну вибірковість епохи. Рубенгольд нагадує: кожен великий злочин — це передусім історія живих людей, яких він зламав.