Цей крок має не лише історичне, а й геополітичне значення, переконаний політолог Роман Давід, професор політичної соціології університету Лінгнан (Гонконг) та автор книги «Комуністи та їхні жертви: пошук справедливості в Чеській Республіці» (2018).

17 липня 2025 року президент Петр Павел — прихильник жорсткої лінії щодо Росії — підписав поправку до кримінального кодексу, яка криміналізує прославляння комунізму. Відтепер воно розцінюється як така сама загроза, як і апологія нацизму.

На Заході такий крок може здатися радикальним, але для Чехії це логічне продовження курсу на переосмислення минулого та протидію кремлівському впливу, каже Роман Давід у розлогому інтерв’ю виданню L’Express.

Чехія прирівнює червоний і коричневий тоталітаризм

До внесення змін у законодавство вже існувала кримінальна відповідальність за заперечення геноциду, вчиненого нацистами або комуністами. Тепер до цього додали відповідальність за публічне прославляння, виправдання чи поширення комуністичної ідеології.

У минулому низка муніципалітетів Чехії намагалися обмежити комуністичну символіку на локальному рівні, однак ці рішення скасовувала Конституційна рада. Новий закон покликаний усунути юридичну прогалину та встановити симетричний підхід до злочинних режимів XX століття.

«Вони можуть хвалитися будівництвом автостради між Прагою та Братиславою. Уявіть, що німецькі неонацисти пишалися б автобанами Гітлера. Така гордість ігнорує біль і страждання інших, свідчить про брак поваги до втрачених життів, зруйнованих родин і знищених кар’єр», — зауважує Давід.

Чому Путін усе ще становить загрозу для Чехії

На думку професора, Кремль не лише не відмовився від комуністичної спадщини — навпаки, активно її реанімує. Путін публічно реабілітує Сталіна, а Волгоград може незабаром знову стати Сталінградом.

«Історичний досвід комунізму в Центральній та Східній Європі — це досвід імперської влади та контролю з боку Москви. За радянських часів росіяни побудували імперію на гнобленні, вимаганні та розкраданні ресурсів по всьому східному блоку. Доки Путін використовуватиме комуністичну ідеологію як інструмент своїх інтересів та експансії на Захід, будь-яка заборона її пропаганди, навіть мінімальна, залишатиметься доцільною», — наголошує Давід.

Риторика Москви щодо «захисту російськомовних», вторгнення в Україну та антизахідна пропаганда відображають ідеологічний наступ на Європу, в якому комунізм відіграє роль інструменту впливу.

Чому Чехія досі не подолала комуністичне минуле

Попри успішну Оксамитову революцію 1989 року, чехам не вдалося повністю впоратися з темним спадком комунізму. Давід виділяє кілька причин цієї невдачі:

Надмірний ідеалізм. Президент Вацлав Гавел закликав не мститися — «ми не такі, як вони». Це гасло мало на меті уникнути хвилі помсти, яка прокотилася Західною Європою після Другої світової війни. Але водночас це унеможливило покарання справжніх злочинців.

Слабка правова база. Експерти з декомунізації були переважно істориками, а не юристами. Вони оперували стандартами доказів, які не відповідали юридичним нормам. А прокурори та судді, сформовані за соціалізму, часто із задоволенням саботували розслідування.

Міжнародний тиск. Коли в 1990-х ухвалили обмежену люстрацію, західна преса відреагувала заголовками на кшталт «Оксамитова революція прокисає», «Полювання на червоних». Багато політиків не мали ані впевненості, ані мовних навичок, щоб пояснити необхідність розрахунку з минулим.

Відсутність діалогу. Комуністи залишилися ідеологічними й не визнали своєї відповідальності. З іншого боку, права ідеологічна антикомуністична опозиція ускладнила можливість вибачень і трансформації. Для неї комуністи, які б перетворилися на іншу, сучаснішу ліву силу, вважалися б ренегатами.

Альтернатива покаранням — правда і примирення

Хоча кримінальна відповідальність необхідна, особливо в контексті гібридної війни Росії, професор Давід наполягає: потрібні й інші підходи.

Розсекречення архівів. Люди мають знати, хто доносив, хто ухвалював рішення, якими були мотиви. У Франції подібне зробили 1995 року з архівами режиму Віші.

Матеріальні компенсації. Чехія почала платити колишнім політв’язням, але багато з них померли до виплат допомоги в 1990-х. Переслідування дисидентів за комуністичних часів повністю ігнорувалося — багато хто не міг знайти роботу, їхні пенсії постраждали, і лише нещодавно уряд спробував це виправити.

Публічні вибачення. «Комуністичні лідери повинні вибачатися за комунізм як щорічний ритуал», — вважає Давід. Але таких вибачень досі бракує.

Реабілітація та діалог. «Ми повинні навчитися жити разом і будувати консенсус, щоб ефективно протистояти фундаментальним загрозам безпеці, які випливають з російської експансії», — підсумовує експерт.

Чому це важливо знати

Для країн Центральної Європи, що перебували під радянським контролем, пам’ять про комуністичні репресії — жива рана. Поки Росія намагається використовувати радянську символіку як інструмент впливу, законодавча протидія має сенс.

Для України це дзеркальна ситуація: Кремль так само намагається інфікувати пострадянський простір ностальгією за СРСР. Позиція Чехії демонструє чіткий сигнал: ідеології, що виправдовують репресії та імперське панування, не можуть бути допустимими в демократичній Європі.

Досвід Чехії показує: сама лише заборона символіки без глибокого суспільного діалогу не веде до справжнього подолання тоталітарного минулого. Але в умовах російської агресії та використання комуністичної спадщини як зброї — такі кроки стають питанням національної безпеки.