Ранок 11 квітня 1945 року. У концтаборі Бухенвальд, розташованому поблизу Веймара, стоїть напруга: війна наближається до завершення, передові підрозділи американців — вже за 40 кілометрів. Командування СС розуміє: приховати злочини не вдасться. І тому — тікає. Але не раніше, ніж змусить десятки тисяч виснажених в’язнів вирушити у «марші смерті».

Ті, хто залишились, отримують звістку: охорона зникла. А за кілька годин на територію табору входять американські танки. Саме так — а не внаслідок збройного повстання в’язнів — відбувається звільнення одного з найстрашніших таборів смерті Третього Рейху. Про це пише WELT у детальному розслідуванні Свена-Фелікса Келлергоффа.

Жодного героїчного повстання не було

Офіційна версія, яку десятиліттями підтримував радянський «антифашистський» міф — про героїчну «самоорганізовану визвольну операцію» в’язнів — не відповідає дійсності. Реальні події були іншими:

• Командувач табору, гауптштурмфюрер СС Герман Пістер, перед відступом наказав передати контроль над Бухенвальдом представникам «внутрішнього самоврядування» ув’язнених — Гансу Айдену (комуністу) та Францу Айхгорну (за класифікацією СС — «професійний злочинець»).
• Ці функціонери намагалися протягом років рятувати інших в’язнів, балансувавши між виживанням і колабораціонізмом.
• Вранці 11 квітня Пістер офіційно залишив табір, залишивши наказ: «Забезпечте порядок, харчів вистачить на кілька днів». Це звучало цинічно, з огляду на тисячі напівживих в’язнів, особливо в «малому таборі», розташованому в колишніх кінних стайнях.

Американці не зустріли спротиву

О 10:00 звучить перше оголошення: «Усім есесівцям — негайно покинути табір!». Відтепер оборону табору беруть на себе самі в’язні. Мета — запобігти вбивствам і спробам втекти з боку ще присутніх охоронців.

• О 14:45 в’язні займають вежу A — головний вхід.
• О 15:00 табір вже повністю під контролем ув’язнених.
• О 15:15 Ганс Айден оголошує через гучномовець: «Камеради, ми вільні! СС втекла. Зберігайте спокій. Далі будуть інструкції.»

Це історичне повідомлення прозвучало за дві години до появи перших американських солдатів. Першим прибуває Jeep із двома французами з 4-ї танкової дивізії США, а ще через кілька хвилин — розвідувальна група 6-ї дивізії. Їх зустрічають із радісним натовпом.

Масове знищення: останні дні пекла

На момент «евакуації» 6–11 квітня в Бухенвальді перебували 48 тисяч в’язнів, зокрема:

• 23 тисячі — в основному таборі (бараки, переповнені утричі);
• 18 тисяч — у «малому таборі», в темних стайнях без вікон;
• 6600 євреїв — на території фабрики «Deutsche Ausrüstungswerke».

Тих, кого не можна було швидко знищити, гнали колонами до Флоссенбюрга, Дахау, Терезіна. Це були смертоносні переходи, організовані виключно з однією метою: вбити свідків.

76 есесівців затримано, але сотні в’язнів не дожили до порятунку

До 17:00 в’язні захопили 76 есесівців. Проте справжній жах полягав у іншому: попри звільнення, в «таборі переміщених осіб», створеному на місці Бухенвальду, ще сотні в’язнів померли в перші дні після визволення. Виснаження, голод, інфекції, відсутність негайної медичної допомоги — все це коштувало життя тим, хто вже був формально врятований.

Чому це важливо знати

Міфи радянського «антифашизму» спотворили історію визволення Бухенвальду. Не було героїчної збройної боротьби — була страшна катастрофа, яку намагалися поховати есесівці, втікаючи. В’язні проявили мужність не у зброї, а в самозбереженні, організації порядку, затриманні злочинців. Істина про це — не зменшує подвигу виживання, а навпаки, показує справжню силу людського духу.