Про це пише Newsmax, посилаючись на його коментар для радіо WABC.

Західні лідери наполягають на 30-денному припиненні вогню, починаючи з 12 травня, тоді як Кремль своєю пропозицією переговорів без перемир’я намагається створити розкол між США та європейськими союзниками України.

Болтон: Путін втрачає вплив, затягуючи війну

У неділю, 11 травня 2025 року, Джон Болтон — ексрадник з національної безпеки США у команді Дональда Трампа — в інтерв’ю програмі Cats Roundtable на радіо WABC заявив, що Володимир Путін, намагаючись контролювати хід мирного процесу, може допустити стратегічну помилку.

«Чим довше триває ця війна, тим слабшою стає його позиція», — зазначив Болтон.

На думку Болтона, Москва вже отримала низку поступок, утримуючи частину української території.

«Путін уже отримав багато поступок щодо того, чого він хоче», — зауважив він.

Проте подальше затягування війни створює нові ризики:

«На цьому етапі він ризикує переграти себе з Трампом», — додав Болтон.

Це означає, що навіть гіпотетичну прихильність президента Трампа до компромісу з Росією може бути втрачено, якщо Путін висуватиме надто жорсткі вимоги або продовжуватиме бойові дії під час переговорного процесу.

Болтон підкреслив головну дилему поточної ситуації: «Ключове питання — чи зможуть США та Європа домогтися реального припинення вогню між Україною та Росією».

При цьому колишній радник з нацбезпеки відверто висловив сумнів, що це відбудеться найближчим часом, особливо з огляду на відмову Путіна прийняти попереднє припинення вогню як умову для старту переговорів.

Ультиматум Заходу і контрпропозиція Кремля

У суботу, 11 травня, лідери п’яти європейських країн — Великої Британії Кір Стармер, Франції Емманюель Макрон, Німеччини Фрідріх Мерц, Польщі Дональд Туск та України Володимир Зеленський — провели історичну зустріч у Києві. До переговорів телефоном долучився президент США Дональд Трамп. За результатами зустрічі вони сформулювали чіткий ультиматум для Москви: запровадити 30-денне припинення вогню, починаючи з 12 травня, інакше проти Росії будуть застосовані нові, більш жорсткі санкції.

У відповідь уже в ніч на неділю президент Росії висунув власну контрпропозицію. Як повідомляє німецька газета Bild, Путін заявив про готовність до «прямих переговорів» з Україною, але категорично відмовився від попереднього припинення вогню як передумови. Він також запропонував зустріч представників країн 15 травня у Стамбулі, під час якої можна було б обговорити умови потенційного перемир’я.

Реакція західних лідерів була неоднозначною. Президент України Володимир Зеленський разом із канцлером Німеччини Фрідріхом Мерцем та президентом Франції Емманюелем Макроном підтвердили принципову позицію: переговори без попереднього припинення вогню неприйнятні. Водночас вони охарактеризували сам факт готовності Путіна до діалогу як «хороший знак», що може свідчити про певні зрушення в позиції Кремля.

Кремль відкидає вимоги

Згідно з джерелами європейських урядових кіл, Кремль сподівається, що США повністю вийдуть з переговорного процесу і одночасно відмовляться від подальшої військової підтримки України. Тоді європейці стануть головними підтримуючими силами — і виникає питання, чи зможе Європа самостійно впоратися з цим завданням. Канцлер Мерц також неодноразово підкреслював, що участь США є вирішальною.

Як повідомляє Welt, Путін фактично проігнорував ультиматум, щодо припинення вогню, запропонувавши обговорити умови миру вже після початку перемовин у Стамбулі. Цей крок західні аналітики сприймають як тактичну спробу виграти час.

Як зазначив британський прем’єр-міністр Кір Стармер: «Жодних (російських) умов більше, жодних затримок».

72-річний президент Росії може дозволити собі такі маневри, оскільки має потужних союзників: Китай постачає комплектуючі для зброї, Іран — ракети та безпілотники-камікадзе, а Північна Корея навіть відправила військовий контингент. За даними розвідки Південної Кореї, КНДР направила близько 14 000 військовослужбовців для підтримки російської армії, включаючи 3 000 додаткових солдатів на початку 2025 року. Президент України Володимир Зеленський оцінює втрати північнокорейського контингенту в 4 000 убитих і поранених, що підтверджує серйозність бойових зіткнень.

У квітні 2025 року Північна Корея офіційно підтвердила свою військову участь у війні. Як повідомляє NPR, у заяві Центральної військової комісії Північної Кореї йдеться, що рішення про відправку військ було прийнято Кім Чен Ином відповідно до договору про взаємну оборону, підписаного з Володимиром Путіним у червні 2024 року. Цей безпрецедентний крок є найбільшою військовою участю КНДР у зовнішньому збройному конфлікті з часів Корейської війни.

Історія з повторенням: чому знову Стамбул?

Вибір Путіним Стамбула як майданчика для потенційних переговорів має глибоке символічне значення. У березні-квітні 2022 року, лише через місяць після початку повномасштабного вторгнення, саме в цьому турецькому місті відбулися перші спроби мирних перемовин між Росією та Україною.

Тоді переговори в Стамбулі завершилися безрезультатно, оскільки російська сторона висунула вимоги, які фактично означали б капітуляцію України. Проєкт мирної угоди, запропонований Кремлем, включав положення про «драстичну демілітаризацію Збройних сил України», що позбавило б країну можливості захищати себе в майбутньому.

Вибір Туреччини як посередника не випадковий. Під керівництвом президента Реджепа Таїпа Ердогана Туреччина, яка є членом НАТО, послідовно намагається зберігати статус нейтрального, але впливового гравця, підтримуючи відносини як з іншими країнами Північноатлантичного альянсу, так і з Росією. Туреччина запропонувала свою територію для проведення нового раунду переговорів щодо мирної угоди — роль, яку вона вже виконувала при укладенні «зернової угоди» в 2022–2023 роках.

Позиція президента України Володимира Зеленського залишається незмінною: жодні переговори неможливі без попереднього припинення вогню. Ця умова є принциповою для Києва, оскільки попередній досвід показав, що Росія часто використовує переговорний процес для перегрупування військ і підготовки нових наступальних операцій, а не для пошуку справедливого миру.

Повернення до Стамбула через три роки після перших переговорів — це спроба Путіна символічно замкнути коло, натякаючи, що Україна врешті-решт буде змушена прийняти ті умови, які відкинула на початку масштабної війни. Проте рішуча підтримка України з боку західних країн та вимога 30-денного перемир’я як передумови для будь-яких переговорів свідчать про те, що ця тактика може виявитися невдалою.

Трамп проти Макрона: два погляди на мир в Україні

Позиція президента США Дональда Трампа щодо російсько-української війни стала ключовим фактором невизначеності в дипломатичному процесі. Трамп обіцяв швидко закінчити війну, демонструючи готовність до компромісів з Путіним, які можуть бути невигідними для України.

На спільній пресконференції з Емманюелем Макроном у лютому 2025 року Трамп висловив прагнення до якнайшвидшого припинення вогню і заявив, що міг би поїхати до Москви для зустрічі з Путіним, щойно угоду буде досягнуто. Цей підхід викликає занепокоєння серед європейських партнерів України.

Макрон, як один із найдосвідченіших європейських лідерів у спілкуванні з Трампом, намагається відігравати роль посередника. Під час візиту до Білого дому в лютому 2025 року французький президент підкреслив, що «спільною метою» є побудова «міцного і тривалого миру» в Україні. На відміну від поспішного підходу Трампа, Макрон наполягає на більш виваженому процесі: спочатку припинення вогню, а потім мирна угода, що включає гарантії безпеки.

Показово, що Макрон, як пише Axios, категорично заявив: «Мир не повинен означати капітуляцію України, він не повинен означати припинення вогню без гарантій».

Цей принцип став наріжним каменем європейської позиції.

За даними європейських ЗМІ, тактика європейських лідерів полягає в максимально тісній координації дій з адміністрацією Трампа. Це завдання взяв на себе саме Макрон, який має найдовшу історію відносин з Трампом серед європейських лідерів і, як вважається, краще розуміє його мотиви та стиль ведення переговорів.

Кремль бачить можливість розколу

Путін чітко усвідомлює потенційні розбіжності між Вашингтоном і європейськими столицями. У квітні 2025 року, після зустрічі з американським спецпредставником Стівом Віткоффом, який провів з Путіним понад чотири години переговорів, російський президент запропонував «заморозити» вторгнення вздовж поточних ліній фронту як частину потенційної угоди.

Однак існують суттєві розбіжності між європейським і американським баченням мирного процесу. За даними високопоставленого європейського чиновника, українська та європейська пропозиція передбачає припинення вогню з подальшими обговореннями щодо території, причому Київ отримує гарантії безпеки від союзників за принципами, схожими на статтю 5 НАТО.

Натомість версія Трампа, представлена Віткоффом, пропонує визнання Криму російським з боку США, «надійні гарантії безпеки» для України, невступ Києва до НАТО та зняття санкцій проти Росії. Такі умови викликають серйозне занепокоєння в Києві та європейських столицях.

У квітні 2025 року віцепрезидент США Венс заявив, що адміністрація надала «дуже чітку пропозицію» як росіянам, так і українцям, і «настав час для них або сказати ‘так’, або для Сполучених Штатів відійти від цього процесу», пише NPR. Така категорична позиція створює додатковий тиск на Київ і посилює побоювання, що Україна може опинитися перед вибором: прийняти невигідні умови або втратити підтримку США.

Саме через ці розбіжності європейські лідери працюють над тим, щоб Трамп не спровокував розрив у західній коаліції підтримки України, що дало б Путіну стратегічну перевагу в просуванні власних умов миру.

Проникливий аналіз Джона Болтона, зроблений за тиждень до нинішньої ситуації, підтверджує ці висновки. Його твердження, що «припинення вогню або мирна угода між Росією та Україною не відбудеться в найближчій перспективі», ґрунтується на розумінні фундаментальних розбіжностей між сторонами.

Випробування для Заходу: єдність під загрозою

Тактика Кремля має всі ознаки багаторівневої стратегічної гри.

Перший рівень — затягування переговорного процесу, що дозволяє виграти час та одночасно уникнути нових санкцій. Російські дипломати майстерно демонструють готовність до діалогу, але систематично відкидають ключові умови Заходу, зокрема щодо попереднього припинення вогню як передумови для змістовних переговорів.

Другий рівень — персональний вплив на Дональда Трампа. Путін розраховує переконати американського президента, який неодноразово висловлював нетерпіння щодо швидкого завершення конфлікту, що нові санкції лише ускладнять мирний процес. Як свідчать дипломатичні джерела, російський лідер дуже чутливо оцінює настрої в Білому домі і намагається адаптувати свої повідомлення таким чином, щоб вони резонували з прагненням Трампа представити себе як «миротворця».

Третій рівень — підготовка інформаційного ґрунту для перекладання відповідальності. Якщо переговори зайдуть у глухий кут, Москва планує звинуватити Київ у «нежиттєздатних вимогах» та «відсутності готовності до компромісів». Такий наратив спрямований насамперед на республіканців у Конгресі США, серед яких і без того посилюються голоси проти «нескінченної підтримки» України.

Якщо Москва проігнорує ультиматум щодо 30-денного припинення вогню з 12 травня, для європейських лідерів це стане критичним випробуванням їхньої рішучості та єдності. Вони поставили на карту значний політичний капітал, публічно заявивши про санкції в разі недотримання дедлайну. Невиконання цих обіцянок суттєво підірвало б довіру до європейської позиції як серед союзників, так і всередині власних країн.

У такій ситуації європейські лідери можуть спробувати організувати додаткові телефонні переговори з Путіним, щоб знайти компромісне рішення і врятувати дипломатичний процес. Однак їхня позиція ослаблюється внутрішньополітичною динамікою у Вашингтоні, де республіканці дедалі гучніше виступають за скорочення допомоги Україні.

Ця внутрішньоамериканська дискусія — саме те, на що розраховує Путін. Позиціонуючи себе як прихильника «мирної ініціативи», він намагається посилити розкол у США та між трансатлантичними партнерами. Скорочення американської підтримки України різко послабило б переговорні позиції Києва і змусило б українську владу розглядати умови, які наразі вважаються неприйнятними.

Це створює небезпечну дипломатичну спіраль: чим довше затягуються переговори, тим більше зростає втома від війни серед західних суспільств, і тим більше посилюються голоси за скорочення підтримки України «заради миру» — навіть якщо такий мир фактично означатиме капітуляцію на умовах Росії.

Чому це важливо знати:

1. Позиція Болтона сигналізує про занепокоєння серед американських еліт, що Путін може використати переговори як інструмент дестабілізації Заходу.
2. Висунуті умови перемир’я (30 днів з 12 травня) є ключовим тестом для міжнародної дипломатії.
3. Пропозиція Путіна без припинення вогню фактично суперечить міжнародному консенсусу.
4. Вибір Стамбула як місця переговорів натякає на спробу відтворити вигідний для Росії формат.
5. У разі провалу перемир’я, Україна та її союзники можуть опинитися перед новим витком війни.