Як Вільям Баклі підготував ґрунт для Дональда Трампа
У великій аналітичній колонці Bloomberg Opinion, Тобін Гаршоу (Tobin Harshaw) ставить провокативне питання: чи справді Трамп зруйнував американський консерватизм, чи радше довів його до логічного завершення?

Автор доводить, що політична революція Трампа — не випадкове відхилення від консервативної традиції, а її природна еволюція. Коріння сучасного MAGA-руху сягають ідеологічних основ, закладених ще в 1950-х: риторикою Джо Маккарті, антиелітаризмом, ізоляціонізмом та недовірою до державних інститутів.
У 2016 році Дональд Трамп сказав на ABC:
«Це називається Республіканська партія, а не Консервативна».
Ці слова стали сигналом: класичний американський консерватизм вступив у нову фазу — і як виявилось, вона не така вже й далека від бачення ідеолога XX століття Вільяма Ф. Баклі.
П’ять спільних рис: від Баклі до MAGA
Автор спирається на нову біографію Buckley: The Life and the Revolution That Changed America Сема Тененгауза (Sam Tanenhaus), яка показує, як інтелектуальний рух 50–60-х років проклав шлях до трампізму.
- Факти не мають значення:
У 1954 році Баклі разом із Брендом Бозеллом написав книгу McCarthy and His Enemies — на захист сенатора Джо Маккарті, відомого своїми вигадками про комуністів у Держдепартаменті. Як і Трамп, Баклі не захищав факти, а меседж: комунізм — головна загроза. - Атака на університети:
Його перша книжка God and Man at Yale (1951) — одночасно апологія християнства і нищівна критика його альма-матер. Баклі звинуватив професорів у лівизні, а саму академію — в залежності від донорів. Трампістська війна проти Гарварду — використовує той самий сценарій.. - America First:
Баклі, попри космополітизм, був спадкоємцем ізоляціоністських ідей Чарльза Ліндберга. Саме ця традиція — не Рейган, а довоєнне гасло «America First» — має найбільше спільного з Трампом. - Боротьба з «глибинною державою»:
Маккарті запустив ідею про «зрадників у Держдепі, ЦРУ, армії», а Баклі її підтримав. У The Conscience of a Conservative (1960) прямо заявлено: «Я не маю наміру покращувати уряд — я хочу його зменшити. Не створювати нові програми, а скасувати старі». Це звучить майже як маніфест Ілона Маска. - Ми проти них:
Баклі писав: «Хто править цією країною? Зовсім не бізнес. Найближче до правлячого класу — “творці думок”: журналісти, академіки, видавці». Це ядро сучасної теорії змови про «еліту, яка не визнає, що вона еліта».
Але є й відмінності
Гаршоу не ототожнює класичний консерватизм із MAGA-рухом повністю. На відміну від Трампа:
– Баклі був інтелектуалом і шукав гідних опонентів для дебатів: від Джеймса Болдуїна до Гора Відала.
– Він плекав естетику стилю й лінгвістичну витонченість.
– Його журнал National Review був майданчиком для багатьох культурних і політичних талантів — від Джоан Дідіон до Віттакера Чемберса.
– Його завданням було не керувати, а критикувати владу. Сам Тененгауз каже:
«Вони ніколи не хотіли правити. Консерватори стояли осторонь, а керували ліберали». Це — протилежність до Трампа, який захоплює владу бульдозером.
Популізм, який Баклі не зрозумів
Найбільша іронія — у тому, що головну книгу свого життя Баклі так і не написав. Вона мала називатися Revolt Against the Masses — повстання чесного народу проти неконтрольованої еліти. Але він не зміг вирішити внутрішній конфлікт: чи можна довіряти масам, якщо сам себе не вважаєш частиною цих мас?
«Він був дискусіонером, а не мислителем», — резюмує Тененгауз.
У результаті Баклі став ідеологічним предком нинішнього президента, який хизується тим, що не читає книжок і не веде діалогів, а лише «звільняє» («You’re fired!»). Це — кінець тієї традиції, що починалася з ідейної боротьби проти комунізму, а завершилася твітер-спічами й реаліті-шоу.
Чому це важливо знати
Україна має справу не лише з зовнішніми загрозами, а й із глибинними трансформаціями політичної культури Заходу. Від Баклі до Трампа — це шлях від інтелектуального дискурсу до медійного популізму. Розуміння цього контексту допомагає українцям не лише орієнтуватися в політичній підтримці, а й бачити, як змінюється сама природа союзницьких країн.
Символічний зсув у США — від дебатів до виключення, від стилю до сили — створює іншу динаміку. І саме в ній треба шукати аргументи, формати і цінності, здатні утримати підтримку демократії у світі, де «еліта» — це вже не перевага, а підозра.

Медіаменеджер і автор-фрілансер з 1991 року. Займається креативним продакшном та розвитком медіа.
Усі статті автора →









