Між розчаруванням у Москві та надіями на Європу

Між засніженими вершинами Арарату в столиці Вірменії Єревані ніби застиг час. Країна опинилася в геополітичному вакуумі — між пострадянським минулим і західним майбутнім. Москва, яка десятиліттями була захисницею та стратегічним союзником, контролювала важливу інфраструктуру й тримала в країні свої війська, тепер майже повністю усунулася. Брюссель же все ще видається далеким — шлях до нього непевний, хоча й бажаний.

За словами журналістки WELT Селін Бабачан, переломним моментом стала осінь 2023 року. Тоді Азербайджан військовим шляхом встановив контроль над населеним переважно вірменами Нагірним Карабахом, а Росія залишилася осторонь. Попри зобов’язання за договором Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ) — своєрідного пострадянського аналога НАТО — російські миротворці не втрутилися. Для багатьох вірмен це стало шоком і політичним прозрінням.

Прем’єр-міністр Нікол Пашинян пізніше назвав надто тісну прив’язку до Росії «стратегічною помилкою». На початку 2024 року Вірменія призупинила членство в ОДКБ — крок символічний, але політично значущий.

Захід як новий орієнтир

Зовнішньополітичний компас Вірменії відтоді вказує в новому напрямку. У березні 2025 року парламент ухвалив закон про початок процесу вступу до ЄС — чіткий сигнал орієнтації на Захід. Мета — поглибити чинну Угоду про асоціацію та всеосяжну зону вільної торгівлі (CEPA) з Євросоюзом, сподіваючись на політичну підтримку, економічний розвиток і довгострокову безпеку.

Яскравим знаком розриву з Росією став вступ Вірменії до Міжнародного кримінального суду в березні 2024 року — попри те, що там діє ордер на арешт Володимира Путіна. Ще більш показовою стала участь у спільних військових навчаннях зі США — справжній зовнішньополітичний прорив.

Складний шлях до Європи

Утім, західна інтеграція проходить непросто.

«Жодна європейська країна наразі не готова прийняти цю Вірменію до сім’ї Європейського Союзу»,

— попереджає журналіст Татул Акопян у розмові з WELT. Бракує правових стандартів, демократичної стабільності та послідовної європейської орієнтації населення.

За Індексом демократії 2024 року від Economist Intelligence Unit, Вірменія з показником 5,35 (за шкалою від 0 до 10) належить до «гібридних режимів» — значно нижче середнього рівня ЄС. Індекс сприйняття корупції від Transparency International дає країні лише 47 зі 100 балів, що вказує на системні структурні проблеми. Індекс верховенства права Світового банку критикує передусім політичний вплив, неефективні процедури та слабку судову систему.

Без фундаментальних реформ шлях до Європейського Союзу навряд чи буде подоланий. І все ж напрямок визначено чітко.

Страх як рушійна сила

У суспільстві відбувся глибинний зсув свідомості.

«Усім стало зрозуміло, що Росія — не наш союзник, а наш ворог»,

— каже Овсеп Хуршудян з аналітичного центру Free Citizen. Багато вірмен роблять власні висновки з війни в Україні. Страх стати наступною жертвою неоімперських амбіцій сидить глибоко й зміцнює суспільну підтримку західного курсу.

Як Грузія 2008 року та Україна 2014-го і 2022-го, Вірменія обирає шлях стратегічного дистанціювання від Кремля — з повним усвідомленням ризиків. Це акт самоствердження в геополітичному вакуумі.

Обережна нормалізація з сусідами

Частиною нової зовнішньополітичної стратегії є також обережна нормалізація відносин з Туреччиною та Азербайджаном. Попри історично обтяжене минуле, зокрема Геноцид вірмен 1915 року, визнання якого Туреччина досі відкидає, у 2022 році розпочалися прямі дипломатичні переговори з Анкарою.

«Те, що сталося 1915 року, було геноцидом. Турки цього не визнають. Але, можливо, можна рухатися вперед, погоджуючись, що в цьому питанні ми не згодні»,

— міркує Акопян. Для нього очевидно: лише через діалог можлива довгострокова трансформація турецької громадської думки.

Чому це важливо знати

Геополітичний розворот Вірменії — це не просто регіональна новина. Вірменський випадок демонструє системну кризу російських безпекових гарантій на пострадянському просторі. Коли Москва не захистила союзника з ОДКБ у критичний момент, це стало сигналом для всього регіону: формальні альянси з Кремлем не гарантують реальної безпеки.

Вірменія тепер проходить болісний, але необхідний шлях трансформації: від постколоніальної залежності до суверенного вибору майбутнього. І хоча її виклики відрізняються від українських, спільне прагнення до європейської інтеграції створює простір для солідарності та обміну досвідом реформ.