Це відкриття може мати велике значення для розуміння таких психічних станів, як шизофренія, пише LiveScience.

Авторка дослідження, нейробіологиня Надін Дейкстра з University College London, пояснює:

«Ми знали, що фузоформна звивина активна і під час сприймання, і під час уяви. Але ми виявили, що саме рівень цієї активності передбачає, чи людина вважає побачене реальним — незалежно від того, бачить вона це насправді чи лише уявляє».

Фузоформна звивина (fusiform gyrus) відповідає за високорівневе візуальне розпізнавання — зокрема облич, об’єктів і форм. Сигнал у цій зоні зазвичай слабший під час уяви, ніж при реальному сприйманні. Але якщо активність перевищує певний поріг, мозок інтерпретує це як реальність.

Як це досліджували

У досліді брали участь 26 осіб. Їм показували екран із шумом (аналог телевізійних «перешкод») і просили визначити, чи з’являються діагональні лінії. У половині випадків лінії справді з’являлися, в інших — ні. Паралельно учасників просили уявляти лінії — або ті, що відповідали реальним, або перпендикулярні.

Учасники також оцінювали, наскільки чітко бачили лінії, а вчені тим часом відстежували активність мозку за допомогою функціональної МРТ (fMRI).

«Фокус був у тому, що іноді люди уявляли ті самі лінії, що й показувалися на екрані. І тоді вони частіше вважали, що справді їх бачили — навіть якщо насправді нічого не було», — розповіла Дейкстра.

Тобто сам факт очікування певного образу — наприклад, діагоналі — може «обманути» мозок: він приймає уявне за реальне.

«Поріг реальності» в мозку

Ключовим відкриттям стало те, що і у випадку реального сприймання, і при уяві фузоформна звивина активується. Але тільки коли її активність перевищує певний поріг — мозок вважає образ реальним.

«Зазвичай при уяві активність недостатня, щоби цей поріг подолати», — пояснила дослідниця.

Ще одна важлива знахідка — взаємодія з передньою острівцевою корою (anterior insula), що відповідає за ухвалення рішень і когнітивний контроль. Вчені припускають, що ця зона, можливо, «зчитує» сигнал реальності з фузоформної звивини — хоча механізм цієї взаємодії ще не вивчено.

Простий механізм — глибоке значення

Австралійський нейробіолог Томас Пейс, який не брав участі у дослідженні, зазначив у коментарі Live Science, що результати надають «разюче просте пояснення» механізму розрізнення уявного і реального.

«Наша здатність відрізняти реальність — це своєрідне “судження” на основі сили сигналу, — зазначає він. — Це також пояснює, як може порушуватись цей механізм — наприклад, при галюцинаціях».

Обмеження дослідження і наступні кроки

Наразі експерименти використовували лише базові візуальні стимули — прості лінії. Надін Дейкстра повідомила, що наступним етапом буде вивчення більш складних образів: об’єктів, облич, тварин.

Також команда планує експериментувати з мозковою стимуляцією — щоб з’ясувати, чи можна навмисно змусити людину прийняти уявне за реальне.

Пейс додає, що надалі потрібно враховувати й інші сенсорні модальності — адже у реальному житті ми покладаємось не лише на зір, а й на слух, дотик, просторову логіку.

Чому це важливо знати

Для України, яка переживає колосальне інформаційне навантаження через війну, ця тема має не лише наукове, а й суспільне значення. Розуміння того, як мозок відрізняє уяву від реальності, важливе для діагностики ПТСР, психотичних епізодів або станів, що супроводжують тривалу ізоляцію, стрес чи пропаганду.

Відкриття «порогового механізму» дає ключ до пояснення галюцинацій, фейкових спогадів або зорових ілюзій у воєнних і мирних громадян. Це може стати основою для нових методів психотерапії, реабілітації та навіть штучного інтелекту, який імітує людське сприйняття.

Це також новий погляд на природу реальності — як нейропроцес, а не об’єктивну даність.