70 років і 1763 пісні під мікроскопом

Уявіть, що у вас є повна база даних усіх пісень Євробачення з 1956 по 2024 рік — тексти, мова, жанр, аудіохарактеристики кожного треку, результати голосувань, правила конкурсу в кожен конкретний рік. Саме це зробили Луїс А. Нунес Амарал з Northwestern University та Артур Капоцці й Дірк Хельбінг з ETH Zürich. Їхня стаття у журналі Royal Society Open Science 2026 року — перший комплексний науковий рентген Євробачення за всю його 70-річну історію.

51 країна, 1763 пісні, сім десятиліть голосувань. Висновок, від якого стає трохи незатишно: Євробачення — це жива система, що навчається. Не окремі виконавці й не продюсери. Саме країни — як культурно-інституційні організми, що діють через відбіркові комісії, музичну індустрію, телевізійні рейтинги і страх не потрапити до фіналу.

Вчені виділили три чітких епохи. «Формування» — до 1974 року: у середньому 15–16 країн-учасниць, правила голосування щороку різні, справжній хаос і різноманіття. «Консолідація» — 1974–2003: кількість учасників поступово зростає до 22, правила стабілізуються, і вперше можна відстежувати закономірності. «Розширення» — з 2004 року: до конкурсу приєдналися постсоціалістичні країни Східної Європи, кількість учасників стрибнула до 40+, з’явилися півфінали і телеголосування.

Як Євробачення навчилося говорити англійською

Одне з найдраматичніших відкриттів — еволюція мови. Спочатку конкурс був справжнім лінгвістичним зоопарком: кожна країна співала своєю мовою. Але дані показують, як учасниці поступово вчилися на чужих перемогах і поразках.

Вже в 1970-х роках 40–60% пісень-переможців були англійськими. До початку 1990-х ця цифра зросла до 80%. Французька мова, яка раніше домінувала серед переможців, після 1990 року майже зникла з топових позицій.

Переломний момент — 1998 рік, коли організатори зняли заборону на використання нерідних мов. Наслідки виявилися блискавичними: вже з 1999 року понад 70% пісень стали повністю або частково англійськими. Це не поступовий дрейф — це різкий стрибок, схожий на фазовий перехід у фізиці. Одного року — різноманіття, наступного — нова нормальність.

Дослідники побудували математичні моделі і з’ясували: найточніше мовний вибір країни пояснює те, якою мовою співали топ-3 фіналісти в попередні 5 років. Країни буквально вчаться на прикладі переможців — і з часом коригують власну стратегію.

Ефект Червоної Королеви: коли «вивчений код» перестає допомагати

І тут починається найцікавіша частина. Вивчений «код перемоги» — англійська мова, поп-жанр, висока танцювальність — перестає бути перевагою в момент, коли його вивчили всі. Він стає лише вхідним квитком: необхідною умовою, щоб не виглядати безнадійним аутсайдером. Але жодною гарантією перемоги.

Вчені називають це «ефектом Червоної Королеви» — запозичуючи термін з еволюційної біології. Алюзія на Льюїса Керрола: у Задзеркаллі треба бігти що є сили, щоб просто залишатися на місці. В живій природі хижак і жертва еволюціонують одночасно, і жоден не отримує остаточної переваги. Так само й у Євробаченні: кожен новий «код» стає нормою, і щоб виділитися, потрібно щось нове.

Дослідники описують два режими цієї культурної гонки.

• Перший — «гегемонічна конвергенція»: перехід на англійську став жорстким обмеженням, без якого неможливо уникнути провалу.
• Другий — «навчання на атракторі»: топові пісні не просто відповідають стандарту, а встановлюють нові, вищі планки з танцювальності чи тематики, за якими гоняться всі інші наступного року.

Цифри це підтверджують. У «формативний» період чотири країни — Франція, Нідерланди, Люксембург і Велика Британія — системно домінували в топ-3. Але поступово ця концентрація розсіялася. В сучасний «Expansion period» переможці розподілені набагато рівномірніше — і не тому, що учасниць стало більше. Стара перевага окремих країн справді зникла, бо інші навчилися грати за тими самими правилами.

Як змінювалося звучання конкурсу

Через Spotify API дослідники отримали шість аудіохарактеристик кожної пісні: акустичність, танцювальність, енергійність, гучність, темп і «позитивність» (valence — наскільки пісня звучить радісно чи сумно). Картина вийшла красномовна.

Акустичність — показник того, наскільки пісня «жива», зіграна на живих інструментах без електронної обробки — домінувала в перші роки конкурсу і з тих пір безперервно знижується. Натомість танцювальність неухильно зростає. Поп-музика витіснила все інше: якщо у 1960-х жанровий розподіл був різноманітним, то сьогодні поп становить більшість пісень-учасниць.

Але є важливий нюанс. На відміну від мови, де англійська стала майже абсолютним монополістом, музичний жанр зберігає певне різноманіття. Приблизно половина пісень-переможців досі залишаються поп — але не всі. Дані показують: країни вирівнюють свою танцювальність за топ-5 піснями попередніх 5 років. Але переможна пісня завжди трохи виходить за межі норми — вона не середній показник, а відхилення, яке потім стає новим стандартом.

Слова, якими співає Євробачення: тематика змінюється разом із Європою

Тексти пісень теж змінилися — і це виявилося дзеркалом культурних настроїв цілого континенту.

Дослідники класифікували пісні за 11 темами:

• Прагнення,
• Розставання,
• Розгубленість,
• Бажання,
• Відчай,
• Втеча,
• Натхнення,
• Втрата,
• Ностальгія,
• Біль,
• Бунт.

Статистика виявилася промовистою.

Ностальгія стрімко падає — на 9,2% за десятиліття. Зате Біль зростає (3,2% за десятиліття), Бунт (1,5%) і Відчай (1,4%). Спочатку це здається парадоксом: чому на розважальному конкурсі все більше болю? Але логіка прозора. Ностальгія була природньою в перші повоєнні десятиліття — горе, туга за втраченим. З часом відстань від тих подій збільшилась і прийшли нові травми: фінансова криза 2008 року, пандемії, нові конфлікти.

Є і тонкіший ефект. Тема Болю серед топових пісень у 1990–2000-х роках була нижчою, ніж у пересічного учасника: переможці уникали надто важких почуттів. Але після 2010 року переможці почали говорити про Біль більше за всіх інших. Сьогодні це один із маркерів потенційного переможця — якщо вміти перетворити його на катарсис, а не в нарікання.

Обсяг текстів теж зріс: після 1999 року — стрибок приблизно на 20%, синхронний із переходом на англійську.

Франція, Португалія і ті, хто не здається

На тлі загальної «англізації» чотири країни виділяються особливо: Франція, Італія, Португалія та Іспанія. Вони масово ігнорують «урок англійської» і продовжують співати рідними мовами.

Дослідники наголошують: ці країни аж ніяк не «не зрозуміли» даних. Вони все чудово розуміють. Просто їхня функція корисності влаштована інакше — перемога приємна, але демонстрація власної культури для них коштує дорожче, ніж максимізація шансів на трофей.

Для Франції, Португалії та Іспанії є і раціональне геополітичне пояснення: їхні мови — одні з найпоширеніших у світі. Виступати французькою чи іспанською на Євробаченні — це не вперте небажання вигравати, а культурна дипломатія для сотень мільйонів носіїв цих мов.

Найцікавіший контраст — Німеччина. Здавалося б, Берлін мав би задавати стандарти, а не слідувати їм: велика і впливова країна, одна з найбільших економік Європи. Але у грі Євробачення Німеччина стабільно копіює глобальний англомовний шаблон. Висновок дослідників безжальний: сила культурного впливу не корелює з ВВП.

Де в усьому цьому Україна

Для українського читача в дослідженні є дуже конкретна і приємна новина. Серед країн із найбільшою кількістю потрапляннь у топ-3 у сучасний «Expansion period» (2004–2024) Україна перебуває на самій верхівці таблиці. Почавши з 2003 року, ми за два десятиліття стали одним із найуспішніших учасників конкурсу.

При цьому Україна неодноразово перемагала з піснями, що виходять за межі «вивченого коду». Перемога Джамали у 2016 році — той самий конкурс, 10-річчя якого збігається з нинішнім від’їздом LELÉKA до Відня — показовий приклад. Вона співала кримськотатарською і англійською, на гостру політичну тему, і виграла. Це виклик будь-якій формулі: іноді емоційна правдивість і культурна ідентичність перемагають будь-який алгоритм.

Тепер LELÉKA вирушає до Відня з піснею «Ridnym» — «Рідним» — теж рідною мовою, теж із власної культурної позиції. Хтось може сказати, що це «проти наукового коду»: не суто англійська, не стандартний поп-блиск. Але дослідники самі попереджають: вивчений код — лише те, що дозволяє не провалитися. Перемагає той, хто робить щось трохи за межами норми, щось, що ловить поточний культурний zeitgeist (дух часу), щось особисте й автентичне. Можливо, це і є українська формула успіху.

Не лише Євробачення: про що насправді ця наука

Вчені самі зазначають, що їхні висновки виходять далеко за межі музичного конкурсу. Той самий механізм — культурне навчання через метрику — описує поведінку університетів під тиском рейтингів, медіа під тиском алгоритмів платформ, компаній під тиском ринкових показників. Ніхто нікого не змушує. Системи навчаються добровільно — і в процесі непомітно для себе можуть втратити власну ідентичність.

І є ще один практичний підсумок. Дослідники ставлять запитання: чи можна буде колись поєднати аналіз даних із генеративним ШІ (штучним інтелектом) і створити пісню, яка ідеально відповідає «коду» Євробачення? А потім самі ставлять важливіше питання — а чи варто? Бо якщо систему можна вичерпно описати алгоритмом, то вона вже не конкурс культур, а конкурс оптимізаторів.

Чому це важливо знати

Євробачення виявилося не просто розважальним шоу, а точною моделлю того, як культурні системи навчаються і змінюються під тиском конкуренції. Дослідження Northwestern University та ETH Zürich показало: механізм, що керує конкурсом 70 років, — це ті самі сили, що формують університети, медіа й корпорації по всьому світу. Є країни, що свідомо платять ціну за збереження культурної ідентичності — і не програють від цього. Для України, яка вирушила до Відня з піснею «Рідним», цей контекст набуває особливого звучання.