Громадська ініціатива «Голка» в рамках проєкту «Києве мій» записала інтерв’ю з першим демократичним керівником Київради Олександром Мосіюком. Видання «Главком» опублікувало цю розмову, а Kyiv.News переповідає найцікавіше. 24 липня 1990 року близько 200 тисяч киян зібралися на Хрещатику, щоб побачити підняття синьо-жовтого прапора над столицею за півтора року до проголошення незалежності України. Мосіюк особисто підняв прапор, який освячували патріарх Володимир та греко-католицький священник.
Як піднімали прапор 24 липня 1990 року
Підняттю прапора передував цілий день гарячих суперечок у Київраді. Близько сьомої вечора до зали зайшов полковник міліці Володимир Шапошник і заявив публічно:
«У Києві зараз влади немає. Я не отримую розпоряджень з центру, але готовий виконувати ваші рішення».
Це дозволило депутатам діяти самостійно. Частина комуністів залишила засідання, тому до повноцінного голосування справа не дійшла. Депутати ухвалили протокольне рішення – бюрократичний трюк для фіксації дії без офіційного голосування. Прапор уже був прикріплений до щогли, а повний Хрещатик людей очікував урочистості.
«Я вистрибнув на постамент перед флагштоком і підняв прапор. Перед цим прозвучала молитва, поруч стояли патріарх Володимир і греко-католицький священник, які освячували стяг. Прапор, який шили на Заході України, принесли люди від Святої Софії до Київради і закріпили для підняття», – згадує Олександр Мосіюк.
Як залучали киян на подію
Працювало «сарафанне радіо» – усні повідомлення та оголошення по радіо. Журналіст Анатолій Тарасенко того ранку зробив звернення в ефір. Народний рух України (НРУ) друкував листівки й роздавав їх біля прохідних великих підприємств столиці. Тоді ще працювали заводи з тисячами працівників, де збирали прихильників.
Разом із представником Секретаріату НРУ Богданом Тернопільським депутати координували залучення людей. Члени Руху роздавали листівки біля великих підприємств, запрошуючи киян на подію, а міліція гарантувала контроль ситуації.
Перші демократичні вибори у столиці
4 березня 1990 року в Україні пройшли перші демократичні вибори одночасно до Верховної Ради і до Київради. До Київради обрали приблизно 280 депутатів за виключно мажоритарною системою – кандидат мав один округ без партійних списків.
Щоб стати депутатом, треба було набрати не менше від 50% голосів. Вибори проходили у два тури. Гроші тоді не відігравали великої ролі – великого бізнесу ще не існувало.
«Увесь мій виборчий бюджет становив приблизно 200 доларів за тогочасним курсом. Я робив ставку на кампанію від дверей до дверей на Новобіличах у Святошинському районі. Майже ніхто тоді так не робив», – розповідає Мосіюк.
Агенти Кремля блокували проукраїнські сили
Проукраїнські сили не змогли на місцевих виборах столиці здобути більшість. Одним з найбільш впливових депутатів-комуністів у Київраді став Дмитро Табачник, який згодом очолив адміністрацію президента Кучми, працював віцепрем’єром, міністром освіти, а після окупації Криму та частини Донбасу балотувався в органи окупаційної влади в Криму.
Табачник одержав перемогу на окрузі в місті-мільйоннику з перевагою лише в 11 голосів.
«Це був розумний російський шпигун, агент, шовініст і українофоб. Тоді він був молодим, амбітним і де-факто керував комуністичним блоком», – характеризує його Мосіюк.
Скасування параду на Хрещатику і демонтаж Леніна
Після спроби держперевороту ГКЧП виконком Київради, який очолював Мосіюк, ухвалив рішення демонтувати монумент так званій «жовтневій революції» з фігурою Леніна. Попри бійки рішення знести Леніна Київрада таки ухвалили. Виконання доручили Олександру Омельченку, який тоді був заступником Мосіюка.
Омельченко організував усю практичну частину демонтажу: знайшов будівельну організацію та японський кран для розрізання монумента, який важив понад 100 тонн. Його розрізали на частини і вивезли.
Як зірвали парад на Хрещатику
Щороку 7 листопада проводили військовий парад на честь більшовицького перевороту («жовтневої революції») на Хрещатику за командою з Москви. З наближенням чергової річниці в 1990 році військові заявили, що мають розпорядження Горбачова провести парад.
На виступі в парламенті Мосіюк наголосив, що це може призвести до сутичок у місті. Після виступу частина депутатів почала тупотіти ногами, кричати, засідання закрили і жодного рішення не ухвалили. Поліція зрозуміла, що може бути кров, як у Тбілісі чи Баку, і підтримала Київраду.
Київрада ухвалила рішення про перенесення параду на площу Перемоги «візантійським способом». Там марширували лише солдати. До речі, Івана Плюща тоді на той захід не пустили – не впізнали голову парламенту.
Українізація шкіл столиці
Мосіюк підписав розпорядження про переведення шкіл і дитсадків Києва з російської на українську мову навчання. Формально він, можливо, не мав на це права, але рішення виконали.
Велика заслуга у виконанні належить депутатці Світлані Лі – українській патріотці корейського походження. Вона працювала з управлінням освіти, фактично домоглася виконання рішення й забезпечила перехід більшості шкіл на українську мову.
Чому центральна влада намагається контролювати Київ
За словами Мосіюка, конфлікт між центральною та місцевою владою існував завжди. Центральна влада за всіх президентів намагалася контролювати столицю. Під час Революції Гідності містом керував ставленик Януковича Олександр Попов.
«Якби Києвом керувала обрана громадою влада, то, ймовірно, не було б йолки і кровопролиття», – зазначив перший демократичний керівник Київради.
Під час Помаранчевої революції міський голова Омельченко швидко став на бік киян і революція перетворилася на фестиваль, бо він був обраний киянами.
«Дуже велике значення має, щоб у столиці була влада, обрана киянами. Зі своїми негідниками кияни розберуться самі», – наголошує Мосіюк.
У Києва чималий бюджет і це завжди ласий шматок. Кияни можуть контролювати не лише місцеву владу, а й центральну, і мова не лише про петиції. За потреби кияни швидко нагадають Банковій, що джерелом влади є «люди з картонками».
Печерськ був і залишається червоним
На місцевих виборах 2020 року кияни віддали сумарно майже 15% голосів за проросійські сили. Ядро підтримки ОПЗЖ було на Печерську. Кияни вивели на друге місце Олександра Попова, який ставив йолку.
«Печерськ був і є червоний. Там жила партійна номенклатура – ветерани КПРС. На щастя, цей район не вирішує долю міста чи держави. Перший секретар Печерського райкому навіть став потім мером – для мене це був справжній когнітивний дисонанс», – згадує Мосіюк про Леоніда Косаківського.
Що має робити влада Києва під час війни
На думку Мосіюка, зараз у влади Києва, як і у всіх місцевих рад, немає вищої цінності, ніж національна безпека. Обороною країни має займатися держава, але влада міста відповідальна за пасивний захист населення, бомбосховища, а також за те, щоб захистити майбутнє держави.
«Треба інвестувати в освіту. І це не лише історія чи українська мова. Мають бути факультативи, скажімо, як управляти безпілотниками. Загалом освіта має бути мілітаризована», – впевнений перший демократичний керівник Київради.
Важливо дбати про музеї.
«Наша історія і культура – це питання національної безпеки. Хто там знає про те, що ми робили в Київраді, коли стояло питання боротьби за державність у 1990 році? Так от про це мають знати», – наголошує Мосіюк.
Чому це важливо знати
Події 1990 року довели критичну важливість того, хто контролює владу в столиці. Київрада, обрана демократичним шляхом, змогла підняти український прапор, згодом демонтувати пам’ятник Леніна (на Майдані Незалежності) в вересні 1991 року, скасувати радянський парад та українізувати освіту за рік до проголошення незалежності. Це сталося попри опір центральної влади та агентів Кремля у самій раді. Досвід показує, що обрана киянами влада може опиратися тиску згори та захищати інтереси громади навіть у найскладніших умовах. Повну версію інтервʼю Наталі Соколенко та Сергія Костянчука із Олександром Мосіюком читайте тут.
