Що насправді відомо про будівлю

Згідно з технічним паспортом на об’єкт, будинок на вулиці Завальній, 2-Д збудований у 1956 році. Він має фундамент з бетонних блоків і покритий шиферною покрівлею. Стіни виконані з саману — суміші глини та соломи по дранці — і обличковані дошкою типу «вагонка».

Компанія наполягає: різьблені лиштви над вікнами є декоративним елементом на смак попередніх власників, а не ознакою рідкісної архітектурної спадщини. Характеристики матеріалів і конструкції, на думку архітекторів, не дають підстав називати споруду «рідкісним зразком лівобережної дерев’яної архітектури».

Активісти, зі свого боку, вважають будинок однією з останніх збережених споруд історичного селища Осокорки, заснованого наприкінці XVIII століття. Питання про те, чи є будівля 1956 року автентичним представником цієї традиції, залишається предметом суперечки між захисниками спадщини та фахівцями з технічної документації.

Яку роль відіграв Микола Віхарєв

У нашому попередньому матеріалі зазначалося, що архітектор Микола Віхарєв представив на засіданнях Консультативної ради ДОКС проєкт 24-поверхового офісно-житлового комплексу. Компанія VIHAREV Architects & Engineers повідомила, що це не відповідає дійсності.

За їхніми даними, Віхарєв брав участь у засіданнях 18 грудня 2025 та 12 лютого 2026 року як незалежний експерт — і представляв не проєкт забудови, а історико-містобудівне дослідження, що оцінювало вплив запланованого будівництва на охоронювану територію. Автором проєкту реконструкції є інша компанія.

Що залишається підтвердженим

Ці уточнення не спростовують головного: на ділянці вже проводились роботи з руйнування будівлі, Консультативна рада ДОКС схвалила оцінку впливу проєкту на зону охоронюваного ландшафту.

Департамент охорони культурної спадщини КМДА офіційно підтвердив: Консультативна рада розглядала лише оцінку впливу на зону охоронюваного ландшафту, визначену рішенням виконкому Київської міської ради від 16.07.1979 №920 та розпорядженням КМДА від 25.12.2007 №1714. Жодного проєкту будівництва чи реконструкції рада не розглядала і не схвалювала. Дозволів чи інших документів дозвільного характеру Департамент не надавав — надання таких дозволів взагалі не належить до його повноважень.

Пам’яткоохоронний активіст Дмитро Перов, який порушив це питання публічно, стверджує, що дозвіл фактично надала директорка Департаменту Марина Соловйова.

Позиція Дмитра Перова

Активіст Дмитро Перов також звернувся до Державної інспекції архітектури та містобудування України (ДІАМ) — органу, який видав дозвіл IУ013251126500 на реконструкцію будівлі на вул. Завальній, 2-Д.

На його думку, реальний масштаб робіт не відповідає поняттю «реконструкція»: пляма забудови в рази перевищує площу одноповерхового дерев’яного будинку, а перетворення його на 24-поверховий офісно-житловий комплекс суперечить вимогам ДБН А.2.2-3:2014, які передбачають повне або часткове збереження несучих конструкцій як основну відмінність реконструкції від нового будівництва.

Перов також наголошує на культурній цінності споруди: на його думку, будинок є останнім збереженим об’єктом історичної забудови селища Осокорки — з різьбленими дерев’яними орнаментами у вікнах і лиштвах, де зображені представники флори та фауни, що були характерні для цієї місцевості до приходу великого міста.

Активіст звернувся до ДІАМ із запитанням: чи не варто видати припис про зупинку робіт, особливо з огляду на те, що ДОКС публічно заперечив погодження будівельних робіт за цією адресою.

Чому це важливо знати

Ця ситуація демонструє, наскільки складно встановити факти у спорах про культурну спадщину, де зіштовхуються технічна документація та суспільна цінність об’єктів. Рік побудови за паспортом і архітектурна або історична цінність будівлі — не завжди одне й те саме. Редакція зафіксувала уточнення компанії VIHAREV Architects & Engineers щодо ролі Миколи Віхарєва та характеристик будівлі і вносить їх у публічний запис.