Що сталося 13 березня 1961 року

Вранці 13 березня 1961 року прорвалася дамба, якою стримували пульпу — рідку суміш ґрунту та води, що утворювалася під час роботи цегельних заводів і роками відкачувалася у Бабин яр. Близько 600 000 кубічних метрів розрідженого ґрунту миттєво утворили вал висотою 8–10 метрів на місці прориву та близько 4 метрів — при виході в житлову забудову. Потік рухався зі швидкістю 3–5 метрів на секунду.

За лічені хвилини стихія накрила близько 30 гектарів між вулицями Фрунзе (нині — Кирилівською) та Новокостянтинівською. Шар пульпи в постраждалих кварталах сягав від 0,5 до 4 метрів. Трамвайне депо імені Леоніда Красіна (нині — «Подільське»), завод «Укрпромконструктор», будівельний двір управління капітальних ремонтів міськвиконкому та стадіон «Спартак» — усі вони опинилися під товщею рідкого бруду та глини. Стадіон «Спартак» занесло настільки, що його висока огорожа зникла під поверхнею. Трамвайне депо виявилося знищеним практично вщент.

Чому це відбулося

Катастрофа стала наслідком системних помилок у проєктуванні та експлуатації дамби. Цегельні заводи роками використовували Бабин яр як відстійник для пульпи — відходів виробництва, — поступово перетворюючи його на сховище мільйонів кубометрів нестабільної рідкої маси. Порушення при будівництві дамби та недостатній контроль за її технічним станом зробили прорив лише питанням часу.

Окремим чинником, що суттєво збільшив кількість жертв, стала запізніла реакція комунальних служб. Команду знеструмити район не було передано вчасно. Через це на території трамвайного депо загинула значна кількість людей — від ураження електричним струмом. Цей факт залишився в офіційних документах, але широкого розголосу не отримав.

Хто відповідає

Відповідальність за трагедію лежала на радянських плановиків, які санкціонували використання Бабиного яру для промислових відвалів, та на органах міського управління, які не забезпечили належного нагляду за станом гідротехнічних споруд. Офіційні звіти мали гриф «для службового користування» та не оприлюднювалися десятиліттями. Жодного публічного судового процесу щодо відповідальних за проєктування та експлуатацію дамби так і не відбулося.

Масштаби руйнувань і жертви

Згідно з засекреченим офіційним звітом, трагедія знищила 68 житлових та 13 адміністративних будівель. Непридатними для проживання стали 298 квартир і 163 приватних будинки — загалом постраждало 353 сім’ї, або 1 228 осіб. Офіційна радянська статистика зафіксувала 145 загиблих. Однак сучасні дослідники оцінюють реальну кількість жертв у діапазоні від 250 до 550 осіб — тобто в рази більше, ніж визнавала влада.

Розбіжність між офіційними та реальними цифрами пояснюється прагненням радянської системи мінімізувати резонанс. Мешканців постраждалих кварталів зобов’язали мовчати. Журналісти та місцеві жителі, які намагалися повідомити про справжні масштаби катастрофи, зазнавали тиску з боку влади.

Що відомо зараз

Упродовж десятиліть Куренівська трагедія залишалася однією з найбільш замовчуваних сторінок київської історії. Відновлення правди про неї стало можливим лише після розпаду СРСР, коли частину архівних документів було розсекречено. Дослідники, краєзнавці та родини загиблих поступово відновлюють хронологію подій і справжні масштаби катастрофи. Офіційного меморіалу жертвам Куренівської трагедії у Києві досі не існує.

Чому це важливо знати

«Куренівська трагедія» — не просто сторінка радянської містобудівної безвідповідальності. Це приклад того, як системне замовчування небезпеки, ігнорування норм безпеки та відсутність громадського контролю перетворюються на масову загибель людей. Тривале засекречення реального числа жертв позбавило родини права на правду, а місто — можливості повноцінно вшанувати пам’ять загиблих.

Бабин яр у свідомості киян досі передусім асоціюється з трагедією Голокосту 1941 року — але це місце несе ще одну незагоєну рану. Куренівська катастрофа лишається свідченням того, як безкарність та непрозорість влади здатні перетворити навіть місце пам’яті на зону смертельного ризику.

Раніше ми писали

У вересні 2025 року ми розповідали про заходи з нагоди 84-ї річниці трагедії Бабиного Яру та програму меморіальних подій у Києві. Також ми писали про будинок на Куренівці, де провів дитинство Анатолій Кузнецов — автор роману «Бабин Яр», який першим спробував зламати стіну мовчання навколо злочинів радянської доби.