Чому ця будівля важлива для історії Києва

1860-ті роки — це період, коли Хрещатик лише формувався як головна комерційна вулиця міста. Забудова була переважно малоповерховою, і чотириповерховий будинок на одному з найпрестижніших перехресть став справжнім архітектурним акцентом. Саме у цей час Київ переживав будівельну лихоманку: місто стрімко зростало, з’являлися прибуткові будинки, готелі та магазини.

Вулиця Фундуклеївська, названа на честь київського цивільного губернатора Івана Фундуклея, була однією з найжвавіших і комерційно привабливих артерій міста. Наприкінці XIX — на початку XX століття будинки на ній ставали вищими, нерідко існуючі споруди надбудовували до чотирьох і навіть п’яти поверхів.

Спочатку будинок на розі був двоповерховою Г-подібною у плані спорудою. У 1870-х роках за проєктом архітектора В. Сичугова його надбудували ще двома поверхами. Фасади горизонтально членувалися гуртами. Напівциркульні та прямокутні вікна оздоблювалися сандриками у вигляді карнизів. Зрізану наріжну частину акцентував еркер на рівні другого і третього поверхів, який у 1910-х роках замінили балконами.

Хто володів будинком

Деякий час споруда належала купчисі Амалії Шедель. У 1894 році вона продала будинок Якову Бернеру — київському купцю 1-ї гільдії, цегляному фабриканту та міському діячу. Бернер був однією з найвпливовіших постатей київського бізнесу кінця XIX — початку XX століття.

Він народився 1837 року в Києві в родині комерсанта, що походив зі старовинного київського єврейського роду. Свій основний капітал Яків Миколайович здобув завдяки цегельним заводам — під час будівельної лихоманки 1870-х років він об’єднав у своїх руках одразу кілька підприємств. Один із цегельних заводів Бернера знаходився біля нинішньої станції метро «Либідська» і займав територію площею понад 7 гектарів.

У самому центрі Києва Бернер мав кілька садиб із капітальною забудовою. Окрім будинку на розі Хрещатика, йому належала найбільша садиба на перетині сучасних вулиць Хмельницького і Володимирської, напроти Оперного театру. У 1902–1904 роках на кошти Бернера поруч збудували п’ятиповерховий будинок у стилістиці київського ренесансу за проєктом архітектора Андрія Краусса. Бернер також був гласним Київської міської думи кількох скликань і займався благодійністю.

Як будинок було втрачено

У 1918 році, під час більшовицького обстрілу Києва, будинок згорів. Згодом його розібрали. Місце не пустувало довго: у різний час тут стояли павільйон зі звіринцем та недобудований будинок державних установ.

Остаточну крапку поставили у 1936–1939 роках, коли на цьому місці звели Центральний універсальний магазин — ЦУМ, споруджений у стилі ар-деко. Його відкрили для відвідувачів 1 травня 1939 року. Семиповерхова будівля з високими стелями, мармуровими сходами та ліфтом стала одним із символів радянського Києва. У 1955–1958 роках її розширили, побудувавши крило з боку Хрещатика. А у 2012–2016 роках провели масштабну реконструкцію зі збереженням історичного фасаду 1939 року.

Чому це важливо знати

Історія будинку на розі Хрещатика і Фундуклеївської — це історія про те, як війни та політичні потрясіння стирають архітектурну пам’ять міста. Класицистична споруда, що простояла понад півстоліття і була архітектурним акцентом одного з найважливіших перехресть Києва, зникла внаслідок збройного конфлікту 1918 року.

Натомість з’явився ЦУМ — будівля зовсім іншої епохи та стилю, яка вже сама стала історичною пам’яткою. Тема збереження архітектурної спадщини Києва залишається гострою і сьогодні — багато історичних будівель центру міста перебувають під загрозою через безконтрольну забудову та недбале ставлення до культурної спадщини. Водночас є і позитивні приклади — спроби повернути місту його історичну пам’ять через реставрацію та збереження автентичних споруд.

Раніше ми писали

Ми розповідали про 5 знакових будівель Києва XXI століття — між архітектурною гордістю і ганьбою, де аналізували проблеми сучасної забудови столиці та її ставлення до історичного контексту. Також ми повідомляли про демонтаж першого МАФу на Хрещатику, який простояв понад 15 років — частину масштабного очищення головної вулиці міста. Крім того, ми писали про підписання меморандуму щодо реставрації будинку Сікорського на Ярославовому Валу — ще одного прикладу боротьби за збереження київської архітектурної спадщини.