Чому це відбувається

Житловий флігель садиби Бонадурер зведено у 1878–1883 роках за проектом архітектора В. Ніколаєва — це рідкісний зразок цегляної архітектури кінця XIX століття з частково збереженим ліпним декором усередині. Швейцарський підданий Бонадурер — власник технічної контори, яка з 1865 року займалась облаштуванням водопроводу та каналізації в Києві — використовував флігель як господарчу споруду з кузнею. Відтоді будівля пережила кілька власників, радянський занепад і численні судові процеси.

Ситуація загострилась у 2000-х роках, коли на цій ділянці запланували спочатку 48-поверховий хмарочос, а згодом сучасний офісно-готельний комплекс. Через судові тяжби будівля навіть втрачала охоронний статус пам’ятки, що фактично відкривало шлях до знесення. Пожежі та відсутність консервації лише погіршували технічний стан споруди.

Ділянку в 2021 році Київрада передала в оренду компанії «Грааль» для будівництва, а дозвіл видала Державна інспекція архітектури та містобудування, попри те що об’єкт розташований в охоронній зоні ЮНЕСКО. Мінкульт не погоджував будівництво в цій зоні, і конфлікт між забудовниками та пам’яткоохоронцями тривав роками.

Хто відповідає

Ключову роль у захисті об’єкта відіграє Міністерство культури України — саме воно уповноважене повертати або скасовувати статус пам’ятки. Контроль за дотриманням пам’яткоохоронного законодавства здійснює Департамент охорони культурної спадщини КМДА. Без укладеного охоронного договору з новим власником будівля лишається вразливою навіть після зміни забудовних планів.

Що роблять зараз

Нові власники ділянки відмовились від планів будівництва багатоповерхового готелю. Архітектурна спільнота та пам’яткоохоронці очікують, що Міністерство культури поверне флігелю статус пам’ятки — це юридично захистить споруду від майбутніх спроб знесення. Вже існують архітектурні концепції, що пропонують зберегти автентичне середовище та інтегрувати садибу в сучасне міське життя через повноцінну ревіталізацію. Разом із флігелем під загрозою перебувала каштанова алея, що веде до будівлі від Інститутської, — її доля також залежатиме від рішень нових власників.

Чому це важливо знати

Садиба Бонадурер — один із небагатьох об’єктів промислової та господарської архітектури XIX століття, що збереглися в центрі Печерська. Вона пов’язана з реальною підприємницькою діяльністю швейцарської громади, яка формувала міську інфраструктуру дореволюційного Києва. Такі «камерні» споруди утворюють справжній масштаб і ідентичність міста — на відміну від хмарочосів без будь-якого зв’язку з місцем і його пам’яттю.

Проблема садиби показова: навіть пам’ятки в охоронній зоні ЮНЕСКО роками залишаються беззахисними через прогалини в законодавстві та недобросовісних власників. Позитивний прецедент із Грушевського, 4-Б міг би стати сигналом для аналогічних об’єктів по всьому місту. Як ми раніше писали, навіть у воєнний час у Києві тривають процеси знищення історичних будівель — попри мораторій і судові справи.

Раніше ми писали

Про системні проблеми збереження архітектурної спадщини в столиці ми розповідали у матеріалі про занедбаний Поділ — і досвід інших районів показує, що без активної позиції громади й держави навіть унікальні об’єкти зникають безповоротно. Також ми аналізували знакові будівлі Києва XXI століття — і дійшли висновку, що нова архітектура може бути вдалою лише тоді, коли поважає контекст і масштаб міста.