Що саме оцифрували

Центральні експонати нової цифрової збірки — декоративні тарілки із серії, яку виготовила Києво-Межигірська фаянсова мануфактура у 1850–1860-х роках. Тарілки мають рельєфні ажурні бортики, а на дні — портрети видатних постатей: серед них Куліш, Костомаров, Гарібальді та Тарас Шевченко. Всі вони — або знакові фігури українського національного руху, або визнані борці за свободу народів у загальноєвропейському контексті.

Автор моделі — майстер Семен Шевченко, однофамілець Кобзаря. За основу він узяв фотопортрет 1859 року, зроблений фотографом А. Деньєром, або автопортрет у техніці офорту, виконаний за цією фотографією на початку 1860-х. Саме це зображення згодом стало найпоширенішим на фарфорових та фаянсових виробах із образом поета — і саме тому тарілка Семена Шевченка стала свого роду каноном.

Крім тарілок, оцифрована колекція охоплює ширший масив декоративного мистецтва — предмети зі скла, фаянсу та порцеляни, пов’язані з постаттю Шевченка. Це дозволяє побачити, як образ Кобзаря жив у прикладному мистецтві різних епох і як змінювалась його інтерпретація від майстра до майстра.

Чому Межигірська мануфактура — це важливо

Києво-Межигірська мануфактура (1798–1874) — перше фаянсове підприємство не лише в Україні, а й у всій Російській імперії. Розташована поблизу Києва, на пагорбах уздовж Дніпра, вона понад сім десятиліть задавала стандарти якості для всього регіону. Фахівці ще у 1829 році відзначали, що «кращим фаянсом справедливо є київський». Мануфактура виготовляла столовий посуд, вази, декоративні писанки та скульптури — часто із застосуванням української рельєфної орнаментики.

Серія тарілок із портретами видатних діячів — Шевченка, Куліша, Костомарова — була принципово новим явищем для свого часу. У середині XIX століття тиражування образу людини у декоративному мистецтві означало визнання її значущості для широкого загалу. Тарілка з портретом Кобзаря — не просто побутовий предмет, а культурне висловлювання про те, кого суспільство вважає своїм символом.

Хто стоїть за оцифруванням

«НеМо: Ukrainian Heritage Monitoring Lab» — організація, що спеціалізується на документуванні та збереженні української культурної спадщини. Проєкт реалізується у межах ініціатив «Ukraine, Kyiv Digitisation Centre» та «Ukraine, Lviv Digitisation Centre» за підтримки трьох міжнародних партнерів: Cultural Emergency Response, Smithsonian Cultural Rescue Initiative та Saving Ukrainian Cultural Heritage Online.

Оцифрування таких збірок — частина ширшої стратегії захисту культурної спадщини в умовах війни. Цифровий архів дозволяє зберегти інформацію про пам’ятки навіть у разі фізичних пошкоджень або знищення. Для Національного музею Тараса Шевченка, що розташований у Києві — місті, яке регулярно зазнає ракетних ударів, — це не профілактика, а нагальна необхідність.

Чому це важливо знати

Оцифрування колекцій, пов’язаних із постаттю Шевченка, набуває особливого значення в контексті активних спроб Росії привласнити або знецінити українську культурну ідентичність. Тарілки Межигірської мануфактури — свідчення того, що ще у XIX столітті в Україні існувала матеріальна культура, яка цілеспрямовано ідентифікувала Шевченка як свого, а не «загальноросійського» поета. Цифрові копії роблять ці докази доступними для дослідників і широкої аудиторії в усьому світі.

День народження Кобзаря — одна з дат, коли суспільство традиційно звертається до його образу. Але справжня пам’ять живе не у святкових промовах, а у предметах — таких як ці тарілки, що сто шістдесят років тому майстер Семен Шевченко ліпив із міжигірської глини, зберігаючи обличчя поета для тих, хто не міг мати його портрета іншим способом.

Раніше ми писали

Тема збереження культурної спадщини Києва залишається гострою: пам’яткоохоронці звернулися до прокуратури через руйнування історичних будівель на Подолі. Також ми розповідали про заходи до 65-річчя Шевченківської премії у столиці. А нещодавно стали відомі лауреати Шевченківської премії 2026 року.