Скільки кімнат мав притулок і як він працював

29 листопада 1892 року будинок був освячений і прийняв перших мешканців. У споруді було 42–45 окремих кімнат різної площі. На кожному поверсі в кінці широкого й світлого коридору містилася простора кухня з великою плитою та дванадцятьма відділеннями, що закривалися на ключ, — кожна сім’я могла готувати їжу окремо. Для найбідніших мешканок організовували безкоштовні обіди.

Термін проживання не обмежувався, але адміністрація могла відмовити у квартирі тим, хто порушував правила співжиття. Зокрема, деяким мешканкам заборонялося заходити до будинку після 9-ї години вечора. Заклад діяв до встановлення радянської влади, а згодом будинок використовувався як комунальне житло. Від 1970-х років тут розміщуються установи Державного, нині — Національного банку України.

Чому купець Дегтерьов вирішив збудувати притулок

У другій половині XIX століття благодійність була невід’ємною складовою життя заможних киян. Відкривалися товариства та комітети, що опікувалися притулками, школами, лікарнями та богадільнями, проводилися лотереї й аукціони. Купці першої гільдії, такі як Дегтерьов, вкладали значні кошти у соціальну інфраструктуру міста — це було і проявом моральної відповідальності, і способом отримати суспільне визнання.

Михайло Дегтерьов народився у 1831 році в купецькій родині. У п’ять років він втратив батька і змалку мусив допомагати матері у торговельній справі. Попри відсутність повної освіти, Дегтерьов став одним із найзаможніших і найщедріших благодійників Києва. Окрім «Будинку для вдів», він фінансував будівництво Покровської церкви на Солом’янці, виділяв кошти на утримання Подільської богадільні, а у заповіті передав місту нерухоме майно та цінні папери на загальну суму понад 4 мільйони карбованців — колосальні гроші для того часу.

Хто відповідає за збереження будинку

Будинок зведений за проєктом Володимира Ніколаєва — головного архітектора Києва, академіка, одного із найплідніших зодчих у історії міста. У столиці збереглося близько 150 споруд його авторства — найбільша кількість серед усіх київських архітекторів. Серед його робіт — будинок Купецького зібрання (нині Національна філармонія), Трапезна церква Києво-Печерської лаври, корпуси «Охматдиту» та комплекс Дегтерьовської богадільні на Лук’янівці.

За збереження будівлі як пам’ятки архітектури відповідають державні органи охорони культурної спадщини та Департамент культури, національностей, релігій і охорони об’єктів культурної спадщини Київської міської державної адміністрації. Будинок є цінним зразком споруди доброчинного призначення кінця XIX століття.

Як виглядає будівля і чим вона унікальна

Архітектурно будинок — триповерховий, на невисокому цоколі, цегляний і тинькований, у плані близький до Г-подібного. Дах двосхилий, внутрішнє планування секційно-коридорне. Оздоблення виконане у стилі історизму: фасад горизонтально розчленований міжповерховими гуртами, завершений фігурним фризом та розкріпованим карнизом.

Два нижні поверхи прикрашені стрічковим рустом, а центральна частина фасаду підкреслена пілястрами великого ордера, що надає споруді монументальності. Віконні прорізи різняться за декором: із замковими каменями на першому поверсі, орнаментом на другому та фільонками на третьому. Центральні вікна мають напівциркульні перемички з архівольтами. Первісно будинок мав балкони, декоративні елементи та оздоблені інтер’єри, частина яких не збереглася.

Чому «Будинок для вдів» важливий для Києва сьогодні

«Будинок для вдів» на Покровській — це не лише пам’ятка архітектури, а й важливий символ київської благодійної традиції, що поєднує соціальну місію та мистецьку цінність. Історія цієї будівлі нагадує про те, що турбота про вразливі верстви населення була частиною міської культури ще за дореволюційних часів.

У сучасному Києві, де під час війни продовжують руйнувати історичні будівлі на Подолі, збереження подібних об’єктів набуває особливого значення. Кожна втрачена пам’ятка — це зникнення частини міської ідентичності, яку неможливо відтворити. Водночас приклади успішного відновлення, як-от реставрація будинку авіаконструктора Сікорського на Ярославовому Валу, доводять, що навіть у воєнний час можна рятувати культурну спадщину, якщо є воля та координація між державою і громадськістю.

Раніше ми писали

Ми розповідали про плани Києва зробити пам’ятки доступними для маломобільних, а також про візит Моніторингової місії ЮНЕСКО для оцінки стану збереження об’єктів Світової спадщини столиці. Також ми повідомляли про меморандум щодо реставрації будинку Сікорського на Ярославовому Валу — ще одного прикладу збереження пам’ятки національного значення. Крім того, ми писали про ситуацію з «Хлібною лавкою» на Ярославовому Валу — єдиною збереженою будівлею від первісної забудови вулиці 1860-х років.