Від «Матриці» до наукової гіпотези
Ідея симуляції стала популярною після фільму «Матриця» 1999 року, де головний герой Нео дізнається, що його реальність — комп’ютерна програма, створена штучним інтелектом. Тоді це здавалося науковою фантастикою, але згодом концепція перетворилася на серйозну наукову теорію.
Філософ Нік Бостром у 2003 році опублікував роботу, яка заклала основи гіпотези симуляції. Його аргументація базується на простій логіці: якщо технології продовжать розвиватися, люди зможуть створювати віртуальні світи, невідрізні від фізичної реальності, та персонажів зі штучним інтелектом, які не відрізняються від біологічних істот.
Це означає, що більш розвинена цивілізація могла вже досягти такого рівня — і ми перебуваємо всередині їхньої симуляції. Дослідження підхопили фізики, математики та комп’ютерні вчені з різними оцінками ймовірності цієї теорії.
Наскільки ймовірна теорія симуляції
Астроном Колумбійського університету Девід Кіппінг спробував математично оцінити ймовірність того, що ми живемо в симуляції. Його висновок: шанси приблизно 50 на 50. Серед наукової спільноти немає консенсусу — частина дослідників вважає питання принципово невирішуваним, інші категорично відкидають теорію.
У 2025 році вийшла наукова стаття, автори якої доводять: жодна чисто алгоритмічна система не здатна пояснити устрій Всесвіту. Проте дебати не вщухають, а з розвитком AI навіть посилюються.
Важливий нюанс: гіпотеза симуляції не прирікає людей бути лише комп’ютерним кодом без свідомості. У «Матриці», наприклад, Нео та інші персонажі мали реальне існування поза віртуальним світом, хоча й діяли всередині симуляції як аватари.
Роль штучного інтелекту в теорії
Сучасний AI надає теорії симуляції несподівано вагомі аргументи. Сьогодні будь-хто може дати голосову команду штучному інтелекту — і за секунди отримати реалістичне зображення чи відео, яке практично неможливо відрізнити від справжнього.
Більше того: AI вже створює персонажів, які переконливо стверджують, що вони реальні, а не віртуальні. Це явище навіть отримало окрему назву — «теорія промптів». У серпні 2025 року Google представила Genie 3 — технологію, яка дозволяє генерувати цілі тривимірні світи, якими можна керувати, як у відеогрі.
Ще кілька років тому для створення такого віртуального середовища потрібні були місяці роботи цілих команд дизайнерів. Це обмежувало масштаб і деталізацію. Тепер AI робить це за хвилини. Ідея, що комп’ютер здатен згенерувати світ розміром з наш Всесвіт, перестала здаватися science fiction.
Паралелі з релігійними традиціями
Теорія симуляції повертає науку до питань, які тисячоліттями ставили містики та богослови: чому ми існуємо? Чи є щось за межами видимої реальності? Хто наш творець? Чи обмежуємося ми фізичним тілом?
Філософ-трансгуманіст Девід Пірс не стримувався в оцінках: він назвав аргумент Бострома «першим справді цікавим доказом існування Творця за останні 2000 років». Суть у тому, що гіпотеза передбачає вищий розум поза нашим світом — саме той, хто міг запрограмувати Всесвіт. Це дивовижно нагадує ключові постулати світових релігій.
Авраамічні традиції — іудаїзм, християнство, іслам — об’єднує віра в єдиного Творця. Книга Буття описує шестиденне створення світу, Коран розповідає подібну історію. Механізм один: Бог вимовив слово — і світ з’явився.
Теорія симуляції пропонує сучасний еквівалент: світ створено не словом, а кодом. Команди замість молитов. Сьогодні ми це спостерігаємо наживо: користувач дає AI текстовий чи голосовий промпт — і за мить з’являються реалістичні зображення, відео, навіть цілі віртуальні світи.
Тіло та душа у віртуальній реальності
Одна з версій теорії — RPG-модель (рольова гра) — пропонує найпростішу аналогію: наш світ схожий на масову онлайн-гру. Кожен персонаж у ній керується реальним гравцем ззовні. Тобто ми маємо свободу волі — але не як тіла, а як гравці за клавіатурою реальності.
Цікаво, що сам термін «аватар» для ігрового персонажа запозичений з санскриту — мови древніх індуїстських, буддистських та джайністських текстів. В індуїзмі «аватара» — це втілення бога в людській формі. Буквально: божественна сутність «входить» у фізичне тіло.
Ідея втілення душі в тіло — одна з найглибших таємниць релігійних традицій. Хадіси описують момент, коли Аллах «вдихає душу» в ембріон. Біблія використовує ту саму метафору: Бог вдихнув життя в Адама. Дихання як передача свідомості.
Є й інша метафора — одяг. Перський поет-містик Румі порівнював тіло з одягом, який душа може зняти чи змінити. Схожий образ у Бгагавад-Гіті:
«Як людина скидає старий одяг і вдягає новий, так душа залишає старе тіло і входить у нове».
Якщо душа — це гравець, а тіло — персонаж у грі, паралель стає очевидною.
Ілюзія фізичного світу
Але найглибша паралель між теорією симуляції та релігією — інша: сама ідея ілюзорності фізичного світу. Те, що ми бачимо навколо, може бути не єдиною реальністю. Або взагалі не реальністю.
Східні традиції говорять про це відверто. Індуїзм і буддизм описують наш світ як «майю» — ілюзію, морок. Найпоширеніша метафора: життя — це сон, від якого треба прокинутися. Саме слово «Будда» перекладається як «той, хто прокинувся». Прокинувся від ілюзії матеріального світу.
Парамаханса Йоґананда — індійський монах, який у 1920-х приніс йогу на Захід, — намагався пояснити концепцію «майї» через образи свого часу. У книзі «Автобіографія йога» (1946) він порівнював фізичну реальність з кінофільмом: ми — як актори на екрані, які забули, що знімаються в кіно.
Дослідник Різван Вірк у книзі 2023 року про Йоґананду робить логічний висновок: якби свамі жив сьогодні, він напевно оновив би метафору. Замість кіноплівки — відеогра. Замість акторів на екрані — персонажі в симуляції. Технологія змінилася, суть залишилася.
Чому це важливо знати
Штучний інтелект робить несподіване: повертає актуальності давнім філософським і релігійним питанням. Тисячі років люди запитували: що таке реальність? Чи існує щось за її межами? Тепер ці питання ставить наука — через теорію симуляції.
Технологія надає відповідям нової ваги. Коли Google випускає Genie 3, здатний генерувати цілі віртуальні світи за текстовим промптом, межа між «справжнім» і «штучним» розмивається. Ми створюємо симуляції, які самі можемо не відрізнити від реальності. Це змушує запитати: а якщо з нами зробили те саме?
Теорія симуляції — не просто наукова гіпотеза. Це дзеркало, в якому сучасна цивілізація бачить своє відображення: ми вже на порозі створення власних всесвітів. І можливо, хтось колись стояв на такому ж порозі, створюючи наш.
