Ешфорд нагадує про символічний контекст Аляски: територію, яку Сполучені Штати придбали в Російської імперії 1867 року, тепер обрали місцем для розмов про кордони України. Але сенс саміту не в символіці, а в тому, чи здатен він перетворитися на реальний процес.

У цитованому нею зверненні Рональда Рейгана 1986 року до народу Радянського Союзу звучить принципова нота поступовості:

«Сполучені Штати готові підтримати всі серйозні зусилля, щоб знайти мирні розв’язання регіональних конфліктів. І ми готові працювати з Радянським Союзом та будь-якою іншою країною заради цього. Є багато складних питань для обговорення між Сполученими Штатами та Радянським Союзом. Розв’язати їх буде нелегко, але найвартісніші справи рідко бувають легкими».

Підхід Рейгана — крок за кроком — це оптика, через яку авторка пропонує дивитися на саміт на Алясці.

Три сценарії саміту

1. «Порожній бургер»

Найімовірніший, але найменш корисний сценарій: коротка розмова без жодного практичного результату. Ешфорд згадує «бургерний саміт» Обами з Медведєвим як приклад зустрічі, що нічого не дала (визначення в оригіналі — «nothing burger»).

Такий провал, застерігає авторка, буде гіршим саме для України. Країна страждає від нестачі живої сили та техніки, її військова позиція стає дедалі вразливішою. У будь-якій війні на виснаження менша держава, навіть за підтримки більших держав, з часом опиняється в невигідному становищі.

Частина європейських столиць сподівається, що після провалу Трамп різко посилить фінансовий тиск на Росію. Але так само ймовірно, що відсутність угоди призведе до подальшої ізоляції України від США через звинувачення в «максималістських вимогах».

2. «Єдинороги» з обох флангів

Ілюзії обох сторін однаково далекі від реальності. З одного боку — прихильники Трампа, які вірять у «велику угоду за кілька годин». З іншого — європейські лідери та Зеленський, які наполягають на безумовному перемир’ї як передумові будь-яких переговорів.

Ешфорд нагадує очевидне: ні Трамп, ні Путін не славляться увагою до деталей. А практична угода вимагає опрацювання десятків технічних питань — механізми припинення вогню та їх верифікація, системи моніторингу, майбутнє України в європейських структурах, територіальні розмежування, поетапне зняття санкцій. Це робота на місяці, а не на години.

Але й протилежна крайність — вимога «спочатку перемир’я, потім розмова» — не менш відірвана від дійсності. «Чому Росія, яка зараз перемагає на полі бою та має пошкоджену, але все ще значною мірою стійку економіку, погодиться припинити бойові дії та досягнення в обмін на ніщо?» — запитує авторка.

Обидва табори мислять у категоріях фантазій-«єдинорогів», ігноруючи базову логіку переговорів: жодна сторона не поступається без зустрічних кроків.

3. «Перший крок» — найскромніший, але найкращий

Найреалістичніший сценарій — саме той, який озвучив Трамп: «зустріч для прощупування» (feel-out meeting). Не підписання угоди, а перевірка — чи готовий Путін до серйозних переговорів.

Ешфорд помічає важливий нюанс: останні російські вимоги, хоч і залишаються неприйнятними, вже не такі ультимативні, як раніше. Москва більше не висуває передумов щодо зміни влади в Україні, обмеження її суверенітету чи демілітаризації. Це може бути початковою позицією для торгу — такою, що залишає простір для поступок.

Авторка окреслює можливі підходи до найболючішого — територіального питання:

Розділене визнання. США та Україна можуть по-різному оформити територіальні реалії — один формат для Вашингтону, інший для Києва.

Градація статусів. Крим — одна формула (можливо, юридичне визнання), інші території — лише тимчасове або де-факто невизнання окупації без зміни правового статусу.

Часові рамки. Домовленості на 20–30 років, після яких питання переглядається — це дає час без остаточного рішення.

Нерівноцінні обміни. Стратегічні об’єкти важать більше за площу. Запорізька АЕС під контролем України може бути важливішою за десятки квадратних кілометрів полів у Донбасі.

Конституційна пастка, про яку нагадує Ешфорд, реальна: український уряд не може поступитися територіями без референдуму. Але міжнародна практика знає різницю між юридичним визнанням де-юре та прагматичним підходом де-факто — коли окуповані землі не визнаються чужими, але їх повернення відкладається на невизначений термін.

Роль учасників і політичний контекст

За даними Білого дому, президент України Володимир Зеленський не отримав запрошення на саміт. У Вашингтоні наголошують на двосторонньому форматі зустрічі. Водночас Ешфорд вважає присутність Зеленського критично важливою для кращих сценаріїв. Вона закликає європейських політиків заохочувати його участь та тиснути на Білий дім із цього приводу.

Що може стати предметом довгих переговорів

Якщо саміт запустить переговорний процес, Ешфорд окреслює коло питань, кожне з яких потребуватиме місяців, а то й років детальної роботи:

Європейське майбутнє України. Які двері залишаються відчиненими — ЄС, НАТО, інші формати? Які обмеження і на який термін?

Безпекова архітектура. Детальна механіка: типи озброєнь для кожної сторони, зони розміщення, системи моніторингу, міжнародні місії, автоматичні тригери відновлення допомоги при порушеннях.

Внутрішньополітичні вимоги. Чи висуватиме Росія умови щодо мовної політики, особливого статусу регіонів, амністій? Як це поєднати з українським суверенітетом?

Чому це важливо знати

Для України саміт на Алясці — не телешоу Трампа, а розвилка між двома траєкторіями.

Перша траєкторія: навіть обмежений успіх відкриває технічні канали для роботи над безпековими гарантіями — ППО, далекобійні системи, режими контролю критичної інфраструктури. Це посилює позиції Києва, але лише якщо Україна залишається повноцінним учасником, а не об’єктом домовленостей.

Друга траєкторія: «порожній бургер» штовхає до сценарію корейського зразка — затяжної війни на виснаження. У такому протистоянні математика працює проти меншої країни: різниця в населенні, економіці, оборонному виробництві з часом стає дедалі критичнішою.

Українській дипломатії доведеться пройти між Скіллою ілюзій про «велику угоду» та Харібдою категоричної відмови від будь-яких контактів. Мистецтво — у тому, щоб конвертувати навіть обмежені канали в конкретні, перевірювані кроки з чіткими механізмами покарання за порушення.

Ешфорд завершує цитатою-перегуком з Рейганом:

«Навіть якщо саміт буде успішним, за ним піде складний і важкий процес. Буде нелегко рухатися до конкретної угоди щодо території, припинення вогню чи будь-яких інших складних питань. Але, як міг би сказати Рейган, найвартісніші справи рідко бувають легкими».