Хоча військові дії тривають, головною метою Путіна є не лише здобуття території, а й укладання мирної угоди, яка закріпить за Росією геополітичні переваги: передусім — блокування вступу України до НАТО та обмеження розширення Альянсу в майбутньому.

Історія «особливих відносин»: чому саме Трамп

Для Путіна Трамп — не просто черговий американський президент. Це лідер, який уже довів свою готовність ставити під сумнів традиційні союзи США, критикувати НАТО та висловлювати розуміння «російських інтересів».

На відміну від попередніх спроб домовитися з американськими адміністраціями — холодної стриманості з Обамою після анексії Криму чи провалу «перезавантаження» з Байденом — Трамп завжди демонстрував особисту симпатію до Путіна. Під час першої каденції Трампа (2017-2021) російський диктатор отримав те, чого не міг досягти з іншими президентами: публічне визнання легітимності його претензій на «сфери впливу» та критику України з боку Білого дому.

Саме тому Путін так ретельно уникає ескалації у відносинах із Вашингтоном, навіть попри зростаюче невдоволення Трампа відмовою Росії припинити бойові дії.

Аналітики, які вивчають дії Путіна, а також його наближені зазначають: саме президент США здатний реалізувати вимоги Кремля.

Проросійський аналітик Сергій Марков заявив:

«Путін хоче зберегти Трампа як ресурс для можливого переходу до миру. Трамп потрібен для досягнення умов Росії».

Ще в січні Путін публічно заявив про доцільність прямої розмови з Трампом:

«Ймовірно, краще нам зустрітися і, виходячи з сьогоднішніх реалій, спокійно обговорити всі сфери, які становлять інтерес як для США, так і для Росії».

Підготовка до саміту та сигнали з Кремля

Сьомого серпня Кремль офіційно підтвердив, що зустріч між Путіним і Трампом готується, хоча конкретна дата поки не оголошена. Білий дім погодився на саміт лише після того, як отримав «сигнали» від Путіна під час перемовин із спеціальним посланцем президента США Стівом Віткоффом.

Зміст перемовин Путіна з Віткоффом не розкривається. Юрій Ушаков, головний зовнішньополітичний радник Путіна, повідомив, що російський лідер «передав певні сигнали щодо України», але подробиць не уточнив.

Імовірно, Путін натякнув на можливу гнучкість у питанні поділу чи обміну територій, які були проголошені «анексованими» Росією у 2022 році — навіть попри те, що значна частина з них лишається під контролем ЗСУ.

Упродовж останніх місяців російська сторона наполягала на повному визнанні за Москвою чотирьох регіонів — позицію, яку США вважали нереалістичною. Деякі аналітики припускають, що жорстка переговорна лінія була навмисною — щоб спровокувати потребу в саміті з Трампом. У Кремлі можуть сподіватися, що Путін особисто зможе переконати Трампа прийняти російське бачення «першопричин конфлікту».

Територія — вторинна, контроль — первинний

Джерела, близькі до Кремля, зазначають: для Путіна ключовими залишаються не так конкретні території, як стратегічні гарантії — насамперед виключення України з НАТО, обмеження її військових спроможностей і політична переорієнтація Києва.

Тетяна Становая, старша наукова співробітниця Carnegie Russia Eurasia Center, наголосила: Росія так і не встановила офіційні межі анексованих регіонів, що свідчить про наявність «певної гнучкості» в питанні територій.

«Найважливіше для Путіна — це НАТО і ці залізобетонні гарантії, що Україна не буде в НАТО і що країни НАТО не розгорнуть військову присутність всередині України, плюс набір політичних вимог до самої України», — сказала вона.

На її думку, інші вимоги можуть бути предметом переговорів.

Становая також додала, що Путін мислить прагматично:

«Одна з якостей пана Путіна — він не тримає заздалегідь підготовленого плану. Він живе сьогоднішнім днем, але знає, чого хоче досягти в кінцевому підсумку».

Головна мета — зупинити трансформацію України в те, що він вважає «антиросійським проєктом», і повернути її до сфери впливу Москви.

«Отже, він або досягає цього через гарантії НАТО, тобто гарантії від Заходу, або досягає цього через політичний контроль всередині України», — пояснила Становая. — «Одне чи інше, або обидва варіанти. Потім побачимо, як піде. Територія дуже вторинна».

Чому це важливо знати

Фокус Путіна на особистій зустрічі з Трампом, а не лише на воєнній перевазі, свідчить про зміну стратегії Кремля: тепер ставка зроблена на геополітичну угоду з новою адміністрацією США. Історія показує, що Путін завжди шукав у американських лідерах готовність визнати «російські інтереси» — і в Трампі він бачить найкращу можливість за останні десятиліття.

Якщо Трамп погодиться на російські умови — зокрема блокування членства України в НАТО або поступки щодо територій — це матиме глибокі наслідки для безпеки всієї Європи. Досвід першої каденції Трампа, коли він ставив під сумнів гарантії безпеки для союзників по НАТО та блокував військову допомогу Україні, дає Путіну підстави сподіватися на успіх.

Для України така зустріч несе потенційні ризики: майбутнє війни, підтримка Заходу і суверенітет Києва можуть опинитися предметом кулуарних домовленостей без участі української сторони. Збереження міжнародної підтримки, чіткої позиції союзників і прозорих механізмів прийняття рішень — критично важливі на цьому етапі.

Українська дипломатія має бути готовою до нового етапу тиску, в якому Кремль спробує конвертувати поле бою в політичні поступки. І головним викликом стає не лише збереження території, а гарантування того, що Україна залишиться вільною у виборі власного курсу.