Археологічні дослідження цього об’єкта відбулися ще у 1998–1999 роках під керівництвом доктора історичних наук Гліба Івакіна. Тоді були відкриті фундаменти і частини стін мурованої брами та церкви, які пізніше законсервували й накрили павільйоном.

Найкраще збереглися цегляні елементи центральної та південної частин апсиди, кути фасадів, кладка східної стінки проїзду та пілястри, деякі фрагменти — на висоту до 6 рядів цегли-плінфи. Надбрамна церква мала апсиду діаметром 2,7 м, довжину 10,82 м та ширину 8,4 м. Стіни були оздоблені фресками, зовні потиньковані, а підлога викладена з цегли та кераміки. Знайдені понад тисячу кубиків смальти дали підстави припускати наявність мозаїчної ікони у храмі.

Конструкція брами включала дві камери зі сходами, що вели до надбрамної церкви. Фундаменти були споруджені з бутового каменю на вапняно-глиняному розчині, з глибиною до 2,3 м на східному схилі. Стіни виконані з червоної цегли-плінфи зі слюдою, а їхня товщина сягала від 0,53 до 1,5 м залежно від ділянки.

Історичний контекст свідчить, що в період України-Русі, а саме в Х–ХІ століттях на цьому місці розташовувався могильник і житлові споруди з піччю, а до ХІІ століття тут стояла дерев’яна брама. Кам’яну браму з церквою було зведено у ХІІ столітті, а її залишки розібрали у XV–XVI століттях.

Чому це важливо знати

Виявлення та документування залишків мурованої брами й надбрамної церкви Михайлівського монастиря зберігає ключові свідчення давньокиївської архітектури. Це відкриття не лише збагачує наше уявлення про забудову й духовне життя Києва у ХІІ столітті, але й створює основу для збереження та музеєфікації важливого об’єкта культурної спадщини столиці.