Сила авіації та її обмеження стали темою аналітичного матеріалу Роберта Фарлі для Foreign Policy, в якому досліджується порівняння повітряних кампаній у війні Росії проти України та авіаударів США й Ізраїлю проти Ірану. Як пише автор, попри технічну домінацію, авіація не здатна змусити режим капітулювати без додаткових факторів.

Від «п’яти кілець» до безпілотників: як змінилася війна у повітрі

Фарлі посилається на аналітичну модель «п’яти кілець» (Five Rings), запропоновану полковником ВПС США у відставці Джоном Ворденом. Вона класифікує цілі за п’ятьма рівнями важливості:

1. Війська на полі бою
2. Населення
3. Інфраструктура
4. Критичні ресурси
5. Керівництво

На практиці, чим глибше «кільце», тим важче вразити ціль, але й ефект для зламу системи більший. І хоча теоретично авіація повинна фокусуватись на внутрішніх кільцях, реальність виявилась складнішою.

Україна і Росія: авіація виявилася майже безсилою

За три роки війни в Україні традиційна авіація виявилася майже безсилою. Потужна протиповітряна оборона змусила росіян покладатися на крилаті ракети та «плануючі (баражуючі) бомби», а українців — на дрони. Пілотовані літаки обмежені у застосуванні через смертельні ризики.

Ні армія РФ, ні ЗСУ не змогли пройти далі перших трьох кілець моделі Вордена. Росія масово знищує цивільних у Києві чи Харкові, однак не підриває бойовий дух. Українські дрони завдають шкоди техніці й командним пунктам ворога, але не руйнують централізовану систему влади РФ.

Ізраїль і США: повітряна перевага без стратегічного прориву

На противагу цьому, повітряна кампанія Ізраїлю та США проти Ірану вражає своєю глибиною:

• завдаються удари по військах, інфраструктурі, ядерній програмі,
• знищуються об’єкти життєзабезпечення,
• атакуються навіть представники політичного керівництва.

Ізраїльські літаки та дрони, а також американські стелс-бомбардувальники вільно діють в іранському повітряному просторі, використовуючи перевагу в електронній та кіберзброї. Ізраїль вірить, що авіація може зруйнувати репресивну машину Ісламської Республіки — шляхом знищення поліцейських дільниць і чиновників. Президент США Дональд Трамп підтримав цю ідею.

Проте, як зауважує Фарлі, це припущення не витримує критики. «Це, м’яко кажучи, недоведена теза», — пише він. Історія не знає жодного випадку, коли повітряна кампанія сама по собі повалила б режим: ні бомбардування нацистської Німеччини, ні удари по Сербії чи Іраку не призвели до падіння влади без наземної операції. Люди зазвичай реагують на бомбардування з ворожістю до агресора, а не до власного уряду. Щоб підірвати основи Ісламської Республіки, Ізраїлю та США довелося б знищити всі поліцейські дільниці — і навіть це може не спрацювати.

У чому ж різниця: технології чи організація?

Автор вказує, що Ізраїль і США мають перевагу як у технологіях (стелс, дрони, кібератаки), так і в організації — зокрема в підготовці пілотів і злагодженості дій. На відміну від Росії та України, які досі дотримуються радянських підходів до координації авіації й наземних військ, США та Ізраїль зосереджені на синергії високотехнологічних систем.

Проте навіть найефектніша повітряна кампанія не гарантує стратегічної перемоги. Як підсумовує Фарлі, «повітряна кампанія не може нікого ні до чого примусити; ціль сама вирішує, коли зазнала достатньо болю, щоб підкоритися вимогам нападника». Іран може продовжувати цю війну скільки завгодно, просто нічого не роблячи — і ні Ізраїль, ні США не можуть змусити Тегеран капітулювати.

Чому це важливо знати

Для України висновки з цієї аналітики критично важливі. Війна показує, що авіаційна перевага без наступу на землю не змінює хід конфлікту. Попри те, що дрони та ракети — потужна зброя стримування й деморалізації, режим противника не падає без цілеспрямованої деструкції його управлінської вертикалі.

Успіх ізраїльсько-американської кампанії демонструє важливість доступу до високоточної зброї, стелс-технологій і кібероперацій. Це наголошує на потребі України розвивати не лише кількість дронів, а й здатність працювати по глибинних цілях — логістиці, енергетиці, командних пунктах і репресивних структурах.

Водночас не варто переоцінювати авіацію як засіб досягнення миру. Як свідчить досвід Ірану, більшість держав не капітулюють під бомбами — потрібна комбінація стратегій, зокрема політична ізоляція, партизанська робота, підтримка внутрішнього опору. Саме тут і лежить виклик для України — перетворити технічну перевагу у стратегічну ініціативу.